— Але, Юро! Адже Кранц… не дуже вірить в успіх дослідів батька. Він вважає фотонні ракети надто дорогими і… не надто надійними.

— На жаль, не він один. І багато ще… Мені іноді здається, що й ти також.

— Я дуже мало знаю, щоб судити…

— Наразі ми всі мало знаємо. Але існує ще внутрішня переконаність. У тобі її немає. Що ж, можливо, ти матимеш рацію. Майбутнє покаже.

Вона запротестувала:

— Ні, ні, я не хочу цього… І я, звісно, не маю рації, Юро. Я — маленька слабка істота, негідна свого великого батька і такого друга, як ти. У мені немає ані твердості, ані внутрішньої переконаності. І я зневажаю себе за це. І, певно, тому вимагаю від інших так багато… Я не знаю, хто має рацію — Кранц чи мій батько. Я навіть не певна, чи потрібні зараз зоряні експедиції взагалі. Але, мені здається, я втратила б пошану до людини, яка могла взяти участь у зоряній експедиції й сама відмовилася б… Дивно, еге ж?

Юрій встав, щоб звільнити мотиля, який зачепився за запобіжну сітку світильника.

— Ну лети, лети, — тихо сказав він. — Тут тобі загрожує загибель…

Мотиль вислизнув з рук і зник у темряві.

— Він усе одно повернеться, — шепнула Леона.

— Тепер не повернеться, — заперечив Юрій і вимкнув світильник.

Насувалася чорнота тропічної ночі. Світ зник. Залишилися лише зірки і мірний шум океану. І їх двоє на березі… Він обняв її, і вони пішли до своєї хатини. Вони йшли і мовчали. Він знав, що вона думає про Землю і зоряні експедиції… А ще він знав, що у них залишився лише рік… один рік…

* * *

Екрани продовжували мовчати. Тепер Юрій рідко чергував біля головного пульта радіообсерваторії. Більшу частину часу він разом з професором Таджибаєвим проводив у Каракумах на ракетодромі, де сотні інженерів готували до старту фотонну ракету.

Леона працювала у Кранца. Проте щотижня вона прилітала або на радіообсерваторію, що прихистилася біля підніжжя Чимтарги, або в пустелю на ракетодром. Іноді вона проводила з Юрієм два-три дні, відтак знову поверталася до своїх електронних машин в алма-атинському інституті, який очолював академік Кранц. Про участь у експедиції на фотонній ракеті Леона і Юрій більше не розмовляли…

На початку весни монтаж силових агрегатів ракети був закінчений. Залишалося обладнання кабін космонавтів, вантаження приладів і спорядження.

Тепер Юрій і Таджибаєв могли повернутися на радіообсерваторію. Належало провести зондування трас відправлених фотонних ракет. Дозвіл Вищої Ради був отриманий давно, але Таджибаєв відкладав зондування, все ще розраховуючи на повернення однієї з ракет.

— Якщо хоч одна з них знаходиться поблизу орбіти Плутона, тобто вже провела основне гальмування, ми її обов’язково виявимо, голубе, — говорив Таджибаєв Юрієві, коли вони крокували по бетонній доріжці до стратоплана. — А якщо в межах Сонячної системи наших ракет ще немає, вони все одно вже не досягнуть Землі перед стартом четвертої фотонної.