— Дивно, — пробурмотів геолог, обтираючи рукавицею спітніле чоло.

Рассел зняв лижі і ступив до розколини. Навколо лежав хвилястий покрив свіжого снігу. Жоден слід не темнів на його іскристій поверхні. Астроном зробив крок, відтак другий і провалився майже по пояс.

— Схоже, що вони не виходили з печери після заметілі, — бурчав Стонор, обережно пробираючись услід за Расселом.

У глибині розколини снігу було менше, проте глибоку тишу як і раніше не порушував жоден звук. Крижані стіни розколини зблизилися. Стало темно. Яскравий день ледь просвічував крізь зеленкуваті товщі льоду.

Рассел увімкнув рефлектор. Сильний промінь світла уперся у вузькі закрижанілі двері. Вони була зачинені.

Рассел слизнув променем по крижаних стінах. Зблиснули металеві кріплення лиж. Прихилені до стіни нарти[176] відкинули на лід довгі вигнуті тіні.

— Вони тут, — сказав Стонор. — Лижі й нарти на місці. Хелло, Генріху!..

Відповіді не надійшло.

— Одначе вони виходили сьогодні! — крикнув Стонор, указуючи на сліди, натоптані біля дверей. — Гей, Тойво, Генріху! — Він штовхнув двері.

Вони не піддалися.

— Замкнуті зсередини, — відзначив геолог, готуючись постукати.

Рассел потягнув його за рукав.

— Двері примерзли, Ральфе.

Він наліг на двері плечем. Стонор допомагав. Двері з тріском розчахнулися.

У Крижаній печері було темно.

— Генріху, Тойво! — знову крикнув Стонор.

У його голосі почувся переляк.

Рассел, пригнувшись, зробив крок у двері, знайшов акумулятори, клацнув вимикачем. Неяскраве жовте світло залило Крижану печеру. На низьких складаних койках лежали спальні мішки. Вони були порожні. У кутку на згаслому примусі стояла вкрита інеєм сковорідка. Поряд — порожня банка з-під консервів.

Стонор, протиснувшись у двері, з подивом озирався.

— Записка, — сказав Рассел.