— Не менше двохсот…

Схопивши пляшку з ромом, приклав до губ. Зуби осоружно стукотіли об холодне скло.

Коли обліплені снігом Рассел і Стонор утягнули до Великої кабіни нерухоме тіло Лоу, лікар сидів край столу, безглуздо дивлячись у одну точку. Він не ворухнувся й тоді, коли Лоу вклали на канапу, і Рассел почав стягувати з метеоролога хутряний комбінезон.

Стонор озирнувся на лікаря.

— Чекаєте спеціального запрошення? Подивіться, що з ним. Джек знайшов його біля будки з приладами. Диво, що знайшов…

— З-зараз, — пробурмотів лікар, поволі наближаючись до канапи, на якій лежав Лоу.

Рассел уважно подивився на Жиро і тихо відсторонив його:

— Я сам… Ви відпочиньте…

Стонор стиснув кулаки.

— Ви все-таки не послухали мене, — неголосно сказав він лікареві. — І ось що вийшло, коли ви потрібні. Йдіть у коридор, а коли протверезієте, зачиніть люк.

Лікар, похитуючись, зник за портьєрою. Рассел зі шприцом у руках підійшов до Лоу.

— Він знепритомнів не від холоду, — відзначив Стонор. — Руки й ноги в нього теплі. Може, його вдарило об щось?

— Зараз дізнаємося, — сказав Рассел, встромлюючи голку в руку Лоу.

Через кілька миттєвостей метеоролог ворухнувся і розплющив очі.

— Випий-но, старий, — прошепотів Стонор, підносячи склянку до губ товариша.

Лоу проковтнув ліки й відкинувся на подушки. Погляд його поступово став осмисленим. Здавалося, метеоролог пригадує щось. Раптом у його очах промайнув переляк. Лоу зробив знак, щоб Стонор нагнувся.

— Перевірте, чи добре зачинені вхідні люки, — пробурмотів метеоролог, — там…

Він не встиг закінчити. Гучний крик заглушив завивання урагану. Портьєра відхилилася, і до Великої кабіни одним стрибком влетів лікар.

Він був без окулярів і шапки, його руде волосся стояло сторч, обличчя було перекошене від жаху.

— Допоможіть! — верескливо закричав він, вхопившись за Стонора. — Мерщій! Зараз він увійде. Ой-ой!..