Мотузок продовжував залишатися нерухомим. Рассел обережно потягнув його. Сигналу у відповідь не надійшло. Невже мотузка не вистачило і Лоу ризикнув відв’язатися? Це було б чистісіньким безумством у такий буран.

Рассел потягнув дужче. Сумнів зник: кінець мотузка був вільний. Астроном увімкнув рефлектор. Проте сильний промінь світла пробивався не більше ніж на півтора-два метри. Негнучкими пальцями Рассел квапливо прив’язав кінець мотузка до кришки люка і поповз у набиту снігом пітьму.

* * *

Стонор неспокійно глянув на годинник:

— Довго порпаються…

Лікар, розвалившись на канапі, неквапливо потягував ром.

Зауваження Стонора розвеселило француза.

Він вискалив великі жовті зуби, хотів щось сказати, але махнув рукою; сміючись, налив собі ще рому.

Стонор спохмурнів і відсунув пляшку подалі від Жиро.

— Прошу вас, лікарю… Останніми днями ви знову зловживаєте цим. До речі, чи не спробувати ще раз зв’язатися з Ковальським?

— Марно, шефе. — Жиро зітхнув. — У ефірі тріщить голосніше, ніж у мене в голові.

— Спробуйте все-таки, а я подивлюся, що роблять Лоу та Рассел.

Лікар, похитуючись, пройшов у радіорубку, що прилягала до Великої кабіни, надів навушники, увімкнув передавач. Тріскотнява в ефірі наче зменшилася. Але що це?..

Маленькі очиці лікаря широко розплющилися. Може, йому здалося?.. Ні, ось знову. Уривчасте загрозливе виття звучало в навушниках. У лікаря пересохло в роті, і він умить протверезів. Ніколи в житті йому не доводилося чути нічого схожого. Виття затихло, відтак виникло знову. Це не могли бути атмосферні перешкоди. Чіткий ритм уловлювався у приголомшливій мелодії, повній болю, туги й невимовної люті. Лікар відчув, що весь холоне. Він зірвав навушники і відкинув убік. Але незрозуміла, страхітлива мелодія продовжувала звучати у вухах.

«Божеволію», — промайнуло в голові лікаря, і Жиро кинувся геть з радіорубки.

У Великій кабіні нікого не було. Лікар сперся руками об стіл, до болю закусив губи, намагаючись зібратися з думками. Коліна тремтіли. Він намацав пульс і розгублено сплеснув руками.