— Варто нам попросити допомоги, Ральфе, як першими прийдуть на допомогу саме росіяни, — глузливо посміхнувся Лоу. — Вони найближче. Хлопці чуйні й… сміливці, хай йому біс.

— Тоді викручуватимемось самі, — запально кинув Стонор.

Знову запанувало мовчання.

— Який же план дій? — запитав нарешті Лоу.

— Треба… продовжувати… пошуки… Тойво… — виразно прошепотів Ковальський.

Стонор закусив губи.

— Спробуємо шукати його на льодовику… між Крижаною печерою і Великою кабіною. В першу половину дня йдемо ми з Фредом; після обіду — Рассел з лікарем. До темряви всі мають бути у Великій кабіні. Вночі чергування по черзі. Джеку, постарайтеся спорудити до ночі новий перископ з горизонтальним оглядом.

— І з хорошим прожектором, — додав Лоу.

Рассел мовчки кивнув.

— А що передати по радіо? — запитав Жиро, зосереджено розглядаючи свої нігті.

— Нічого… Або ні: повідомте, що під час заметілі пропав геолог Тойво Латікайнен. Тіло поки не знайдене.

— І все?..

— Все.

Лікар зсунув на чоло феску і похитав головою.

* * *

Пошуки в околицях Великої кабіни не дали результатів. Стонор і Лоу дісталися ще раз до Крижаної печери. Там усе було на своїх місцях. Записка, адресована Тойво, як і раніше лежала біля радіопередавача. Стонор підняв кришку люка, що вів у лабіринт, довго вдивлявся у морок. У коридорі було темно й тихо, відчутно тягнуло морозним повітрям.

«Дивно, що ми не знайшли виходів з цього загадкового підземного царства, — подумав Стонор. — А вони явно є. Протяг дуже сильний. Треба буде обов’язково розшукати їх…»

Післяобідній маршрут астронома й лікаря також виявився безрезультатним. Вони в декількох місцях перетнули льодовик, зазирали у всі тріщини; упевнилися, що темні плями, виступаючі серед снігу й фірну[181], є лише брилами морени[182]. По дорозі назад Рассел запропонував піднятися на високе плато, що обмежувало ущелину з півдня. Лікар, проклинаючи в душі довгі ноги астронома, погодився.