Оглянули і сфотографували шахту, узяли проби снігу й льоду, і Лобов знову підняв літак у повітря. Про всяк випадок вирішили ще раз обстежити територію, прилеглу до місця стоянки космічного корабля. Літак літав тепер паралельними маршрутами над величезною сніжною рівниною, в центрі якої темнів отвір шахти, — на північ і на південь, і знову на північ.
Так десятки разів. Пасажири уважно дивилися вниз, але жоден слід не порушував нескінченного білого покриву.
— У них були якісь літальні апарати, — сказав Веріадзе. — Покидаючи корабель, вони відразу піднімалися в повітря. Мабуть, ми нічого не знайдемо.
І все-таки вони знайшли. На одному з паралельних маршрутів унизу з’явилося щось червоне. Лобов знизив літак. Пройшли над червоною плямою ще раз.
— Полотнище, — сказав Веріадзе. — Вимпел? Доведеться сідати…
Лобов посадив літак за кількадесят метрів від червоної плями. Дослідники бігом попрямували до неї. Це виявився довгий вимпел з еластичної, дуже міцної червоної тканини. Він був прикріплений до металевого держака, глибоко вбитого в лід. Від вітру, піднятого гвинтами літака, вимпел затріпотів у повітрі. У вітряну погоду цей вимпел можна було б розгледіти здалеку.
— Сигнал нам, — відзначив Веріадзе. — Подивимося…
Вимпел зняли з держака і обережно витягнули з льоду металевий стрижень. У нижній частині стрижня було прозоре потовщення. Всередині знаходився згорнутий аркуш паперу.
Веріадзе спробував розгвинтити стрижень, щоб дістатися до аркуша, але йому це не вдалося. Лобов міцно затиснув стрижень у руках, піднатужився. Широке обличчя льотчика почервоніло від зусилля. Стрижень тріснув і переламався.
Записка випала на сніг.
Веріадзе підняв її і простягнув Лоу.
— Це адресовано вам.
Лоу узяв записку.
— Почерк Рассела, — шепнув він блідими губами.
Веріадзе чекав, спокійно дивлячись на Лоу.
— «
— «