— У який бік від вашої станції знаходяться стародавні виробки?

— Шість кілометрів на захід.

Веріадзе задумався.

— Вважаю, — сказав він нарешті, — що пошуки слід усе-таки почати з південно-східного напряму. Хай вам не здасться це дивним, панове. Хоча вітер дув саме з південного сходу, через чотири чи п’ять годин після того, як з паном Расселом трапилося нещастя, сани, вочевидь, знаходилися значно південно-східніше від вашої станції. Наші радисти не могли помилитися. Сигнал лиха був отриманий саме звідти. А ніхто, окрім пана Рассела, цей сигнал подати не міг.

— Але це було давно.

— Близько трьох діб тому. Проте інших відомостей у нас немає.

— Добре, спробуємо почати з південного сходу, — погодився Лоу.

— Треба, щоб хтось із тих, що залишаються, не відходив від передавача. Можу залишити тут для допомоги одного з механіків. Літак триматиме постійний зв’язок з Великою кабіною й зі станцією «Лазарєв»… Через три з половиною години ми повернемося.

* * *

Рівно через три з половиною години, з останніми променями сонця, літак Бєлова підрулив до Великої кабіни.

Поки укріплювали літак з підвітряного боку снігового куполу, Веріадзе й Бєлов устигли перекинутися кількома фразами.

— Слідів аеросаней ми не знайшли, — сказав Веріадзе у відповідь на питання професора, — але бачили дещо дуже цікаве. Можливо, що ти матимеш рацію… Увечері Лобов проявить фотоплівку, спробуємо розібратися. А що нового в тебе?

— Геодезист дуже слабий. Але надія є. Все було б набагато простіше, якби почати лікування раніше. Втім, цей Жиро молодець. Хоч він, здається, й алкоголік, але талановитий лікар. Він зробив усе, що було в його силах, і навіть більше. Коли б не він, поляк помер би кілька днів тому.

— Бачив ти тіло їх начальника?

— Так. Він убитий якимсь невідомим мені розрядом величезної потужності. Тканини цілком зруйновані, проте, за деякими ознаками, розряд, імовірно, був холодний.

— Значить, справді вбивство.

— Але здійснене не людськими руками.

— Певен?