— Абсолютно. Параліч геодезиста викликаний подібним-таки розрядом, але значно меншої потужності…

Домовившись про порядок чергувань, усі, окрім Лобова, спустилися в салон Великої кабіни. Льотчик залишився в літаку проявляти знятий фільм.

Жиро захотів сяйнути своїми кулінарними талантами і приготував на вечерю вишуканий набір французьких страв. Утім, вечеря минула в мовчанні. За тонкою перегородкою лежало на межі життя і смерті нерухоме тіло Ковальського. Бєлов двічі під час вечері підводився з-за столу і зникав у кабіні геодезиста. А в темному ангарі чекав поховання знівечений труп Стонора.

Після вечері Лобов приніс проявлений фільм. Усі схилилися над ним.

— Ось візерунок на снігу, — сказав Веріадзе, — щось на кшталт величезної плоскої, дуже правильної вирви з отвором посередині. Діаметр вирви понад двісті метрів. Це майже за п’ятсот кілометрів звідси. Цікаво, що сигнал лиха, про який я вам казав, був посланий приблизно звідси. Погляньте, який глибокий центральний канал. Дна його не видно, хоча ми й пролетіли над ним майже на поземному польоті.

— Можливо, це місце падіння того боліда? — припустив Жиро.

— У вас спостерігався болід? — підняв голову Бєлов. — Хто його бачив і коли?

— Величезний болід пролетів тижнів зо два тому, — відповів Лоу — Його бачив Рассел, а чули ми всі. Рассел запевняв, що болід мав упасти десь на південний схід від Великої кабіни. З повітря мені не спало це на думку. Але зараз, коли дивлюся на світлину… Може, лікар і має рацію.

— Ні, це, звичайно, не слід падіння метеорита, — рішуче сказав Веріадзе. — Завтра доведеться зробити посадку біля цього отвору. Сядемо, Іване?

— Треба було сьогодні сісти, — пробасив Лобов. — Я ж пропонував…

— Тоді не встигли б повернутися до темряви.

Лоу зітхнув. Це не сховалося від уваги Веріадзе.

— Пане Лоу, — відзначив грузин. — Будь ласка, не думайте, що ми відхиляємося від основного завдання пошуків ваших товаришів. Я майже певен, що ми натрапили на правильний слід.

— Але ж не міг Рассел на аеросанях, несучись назустріч урагану, віддалитися за три-чотири години на п’ятсот кілометрів від Великої кабіни.

— На аеросанях, звісно, ні…

Почувся далекий, швидко наростаючий гул. Затремтіли стіни салону. Гул перетворився на оглушливий гуркіт, від якого, здавалося, луснуть барабанні перетинки.

Бєлов підхопився з-за столу і стрибнув до виходу. У дверях він зіткнувся з одним із механіків. Той кричав щось, заклично махав руками. Не одягаючись, усі кинулися назовні.

Високо в темному небі, на тлі густого розсипу зірок, мчав величезний фіолетово-зелений болід, залишаючи за собою димний світний хвіст. Він летів з південного сходу на північний захід. Не відчуваючи пронизливого холоду, зимівники завмерли на місці. Всі погляди слідкували за дивовижним посланцем космосу. Гул поступово затихав удалині.