— Зараз він вибухне… зараз… — шепотів Лоу.

Але болід не вибухнув. Він перетворився на ледь помітну цятку і зник серед зірок.

— Далеко впаде, десь у океані, — із зітханням сказав Лоу.

— Що це було, Шото Рустамовичу? — запитав механік. — Ніколи не бачив нічого подібного.

— Далебі, людям удалося вперше побачити таке видовище, — задумливо сказав Веріадзе. — Ти мав рацію, Іване. Треба було сьогодні сідати біля тієї вирви. Ми запізнилися. Містере Лоу, я вважаю, що нічні чергування можна відмінити. Ваші «електричні мавпи» більше не з’являться.

— Пресвята Терезо Ліможська! — закричав Жиро — Ви гадаєте, що це був… — Лікар указав пальцем угору і почав хухати на закляклі руки.

— Атож, любий мосьє Жиро, — сказав Бєлов — Це відлетів назад той «болід», який ви чули два тижні тому. З ним, звісно, відлетіли й загадкові космічні гості. Як шкода, що не вдалося встановити з ними контакт. Утім, це, можливо, змогли зробити або зроблять ваші товариші?.. Одначе пора вниз. Інакше нам з вами доведеться оперувати відморожені пальці й вуха.

* * *

Літак летів на південний схід. Унизу по сніговій рівнині швидко ковзала його синювата тінь.

— Через кілька хвилин має бути вирва, — сказав Веріадзе. — Зараз перевіримо нашу гіпотезу… Вирву вже видно. Трохи правіше, Іване! О-о!..

У всіх вирвався вигук подиву.

На місці плоскої вирви з невеликим центральним отвором зяяла величезна циліндрична шахта завглибшки в декілька сотень метрів. Її крижані стіни прямовисно спадали вниз.

— Учора тут стояв їх корабель, — прошепотів Веріадзе. — Ніколи не пробачу собі цього.

— Сідатимемо? — хрипко запитав Лобов.

— Звісно.

Через декілька хвилин Веріадзе, Лобов і Лоу стояли на краю величезної шахти.