Шостий день пробивався караван машин на південний схід, до підніжжя далекого Адж-Богдо. За допомогою саперів були пройдені круті уступи Тамч-Даба, хоча містер Пігастер на кожному привалі твердив, що перевалу вони не візьмуть і лише марно гають дорогоцінний час. Коли вервечка машин піднялася на перевал і мандрівники побачили червоно-оранжеве сонце, що випливало з-за запорошеної імли безкраїх пустель, Тумов сказав американцеві:

— Ну ось, усе гаразд. Залишилася менша половина.

— Треба ще спуститися, — сухо відзначив Пігастер, кутаючись у хутряну куртку. — Цікаво, яка тут висота, містере Тумов?

— Дрібниці. Всього дві тисячі сімсот п’ятдесят метрів над рівнем моря. Рівно на кілометр нижче, ніж гребінь Адж-Богдо.

Пігастер похитав головою, але нічого не сказав. Після від’їзду з Кобдо він посміхався все рідше.

До вечора машини спустилися з перевалу.

Попереду лежали жовті плато Барун-Хурая. Далеко на південному сході, за грядою невисоких горбовин, які ледве проступали на обрії, була Заалтайська Гобі. Смалький вітер гнув до самої землі пучки висохлої трави. Курні смерчі здіймалися високо в повітря на пустельних косогорах і зникали, мов примари. Низьке сонце тьмяне світило крізь запорошену завісу. Невидимий пісок колов обличчя і скрипів на зубах.

Із кабіни першої машини виліз молодий кругловидий монгол у ватянці й фетровому капелюсі з ремінцем біля підборіддя — геолог Батсур, доцент улан-баторського університету; пригинаючись на вітрі, підійшов до Озерова.

— Десь тут має бути стійбище аратів, — почав він, намагаючись перекричати свист вітру. — Станемо на нічліг біля них…

— Арати тут за перевалом, — здивувався Озеров, — відколи?

— Пробують освоювати пустелю, — посміхнувся Батсур. — Вже декілька років приходять зі стадами до підніжжя південного схилу хребта, але туди, — він указав на південь, — далеко не заходять. Туляться до гір. А там, у Гобі, подекуди є хороші пасовища. Бояться чогось. Не хочуть іти на південь… Це стійбище останнє; більше людей не зустрінемо.

Машини покотилися далі по сухому руслу потоку, що стікав напровесні з південного схилу хребта. Русло, складене дрібною галькою, нагадувало широкий путівець і подібно до путівця химерно звивалося серед невисоких червонуватих і чорних скель. Місцями в захищених від вітру закутках траплялися хирляві кущі гостролистого тамариску[201]. Рідкі мітелки ефедри[202] погойдувалися на схилах. Уже темніло, коли попереду біля підніжжя невисокого плато заблищали вогні багать.

Прибуття каравану машин викликало переполох у стійбищі аратів. Звідусіль — з повстяних юрт, від багать, з-за найближчих горбів до машин йшли і бігли чоловіки, жінки, діти у ватяних халатах і гостроверхих хутряних шапках; махали руками, перемовлялися на ходу, кричали, показували на машини і на вкриті снігом скелясті гребені недалеких гір.