* * *

Наступного ранку Озерова розбудили свист і завивання вітру. Юрта тремтіла від сильних поривів. У повітрі знову було повно тонкого піщаного пилу. Вибравшись зі спального мішка, Озеров побачив навколо страшний безлад. В’ючні валізи були розкриті, вміст розкиданий по підлозі. Серед купи одягу, книг, інструментів та різного похідного спорядження похмуро порпався Тумов.

— Таблиці? — запитав Озеров.

Тумов мовчки кивнув.

Повстяна завіса біля дверей піднялася, пропустивши Батсура.

— Вітер розгулявся, — оголосив він, знімаючи порохозахисні окуляри. — Доведеться чекати. Шляху не видно.

Поступово в юрті зібралися всі учасники експедиції. Останнім прийшов містер Пігастер зі своїм секретарем — блідим мовчазним молодиком.

Снідали мовчки. Квапливо ковтали плов, запивали кислим молоком. Першими піднялися і вийшли шофери, за ними радисти. Коли почали розходитися колектори[204], Озеров попросив їх упакувати валізи, розпатрані Тумовим.

— А що ви шукали, Аркадію Михайловичу? — запитав Жора, колектор Тумова, збираючи розкидане по повстяній підлозі майно.

— Ігор Миколайович шукав контрольні таблиці.

— Та ж вони не тут! — крикнув Жора. — Хтось їх засунув у ящик з ліками. Я ще думав, — навіщо вони там?

Тумов відкрив було рота, щоб прочитати Жорі нотацію, але, спіймавши глузливий погляд Озерова, махнув рукою і промовчав.

Пополудні вітер почав утихати. Вирішено було рухатися далі.

Навантажені машини вишикувалися в похідну колону.

— Розмовляли з Баточирином? — запитав Озеров у Батсура.

— Розмовляв. Сміється. Сказав: «Ідіть спокійно. Громові духи вас не чіпатимуть: заснули надовго».

— А легенду розповів?

— Не хотів. Казав: «Незрозумілі питання ставите. Вчора чужоземець, що розмовляє нашою мовою, питав про великі машини з військовими людьми. Звідки в Гобі великі машини? Ти тепер питаєш про стару легенду. Навіщо вам це?» Розсердився і не хотів зі мною говорити. Сказав: «Треба баранів подивитися» — і пішов.

Озеров задумливо посмоктував люльку.