Зі всього складу експедиції, здавалося, лише Озеров не страждав від спеки.

У найспекотніші години дня він міг лазити по відкритих схилах, відбивав зразки, робив замальовки, довго нотував свої спостереження. Офіційно, з моменту виїзду із Тонхіла, експедицію очолював Тумов, його заступником уважався Батсур. Фактично всім командував Озеров. Тумов і Батсур нічого не робили без узгодження з ним; його поради приймалися без заперечень. Молодші наукові співробітники у всіх спірних випадках зверталися до Озерова; його думка вважалася остаточною і ніким не заперечувалася.

Роботи йшли повним ходом, незважаючи на денну спеку, спрагу і втому. Проте пошуки були безрезультатними. Ані наземних причин катастрофи, ані решток штучного супутника експедиція не знаходила.

Одного разу пізно увечері Тумов, Озеров і Пігастер що тільки-но повернулися з маршрутів, вечеряли в наметі Батсура.

Ніч була тиха, але холодна. Після денної спеки температура швидко спадала, удосвіта вона нерідко опускалася до нуля.

— Пора переходити на південний схил масиву, — сказав Тумов, простягаючи миску за другою порцією смаженого м’яса. — Яка твоя думка, Аркадію?

— Згоден, — помовчавши, відповів Озеров.

— А ви що думаєте, містере Пігастер?

— Я готовий.

— Значить, нічого, жодних слідів, — відзначив Тумов, поглядаючи спідлоба на своїх співрозмовників.

— Залишається ще південний схил, — посміхнувся Пігастер.

— А ваші припущення не похитнулися?

— Частково, — Пігастер забарабанив пальцями по пластмасовій плиті похідного столика. — Частково, містере Тумов. Утім, невідомо, що ми знайдемо на південному схилі.

— Край ще більш дикий, аніж тут. Тут побувало декілька дослідників, там були лише ми з Озеровим.

— Але там ближче до китайського кордону, — заперечив Пігастер. — Там можуть бути дороги; можемо зустріти людей. Зустріли ж ми пастухів на південному схилі Монгольського Алтаю.

— Марні сподівання!

— Дев’ять років тому там жив відлюдник-мисливець, — сказав Озеров. — Але це значно південніше, кілометрів за п’ятдесят від Адж-Богдо.

— О, треба обов’язково відвідати його, — пожвавився Пігастер.

— Якщо він ще живий, — процідив Тумов.

— З ним був хлопчик, — продовжував Озеров. — Вони жили в руїнах покинутого ламаїстського монастиря. Ченці пішли до Китаю, а цей мисливець, певно, залишився сторожем монастирських володінь.