— Саме так! Велетенська істота родом із самого пекла, з подібними до мечів гострими іклами завдовжки десять тисяч миль, з подихом, від якого закипають океани, з клешнями, які можуть вирвати з корінням цілі континенти, з тисячами очей, які горять наче сонця, із заслиненими щелепами завширшки мільйон миль. Така потвора, яку ви ніколи… ніколи…

— І вони постаралися відправити усіх вас першими, так? — поцікавився Артур.

— Авжеж, саме так, — сказав капітан, — усі говорили, і це було дуже гарно з їхнього боку, що дуже важливо для підтримання духу знати, що вони прибудуть на планету, де можна буде зробити гарну зачіску і де телефони стерильно чисті.

— Еге ж, — погодився Форд, — як на мене, це дуже важливо. А як інші зорельоти, гм… вони полетіли вслід за нами, так?

Капітан не поспішав з відповіддю. Він розвернувся у ванні і кинув погляд понад велетенським корпусом корабля у бік яскравого центру Галактики. Він примружився, заглядаючи у безмежну пустоту.

— Що ж, досить дивно, що ви запитуєте про це, — сказав він і, повернувшись до Форда Префекта, дозволив собі ледь нахмурити брови, — бо, що особливо цікаво, за останні п’ять років, відколи ми вирушили в дорогу, не отримали від них ані знаку… Однак вони повинні бути десь позаду нас.

Він знову кинув погляд у безмежний космос.

Форд теж уважно подивився на екран і наморщив чоло.

— Якщо тільки, звичайно, — обережно промовив він, — їх не проковтнув козеріг…

— А, так… — відповів капітан. У його голосі почулися нотки сумнівів, — козеріг… — Його погляд бездумно ковзнув по нагромадженню приладів і комп’ютерів, які вишикувалися вздовж стін капітанського містка. Вони невинно підморгували йому у відповідь. Він втупився поглядом у зорі, але жодна з них не стала відповідати йому. Він перевів погляд на своїх першого і другого помічників, але ті, здавалося, занурилися у власні думки. Нарешті повернувся обличчям до Форда Префекта, який підняв брови у німому запитанні.

— Ви знаєте, досить дивна річ, — нарешті вимовив капітан, — але зараз, коли я розповів вам цю історію… Номере Перший, вам вона не здається дивною?

Номер Перший пробурмотів щось собі під ніс.

— Що ж, — сказав Форд. — Я бачу, що при бажанні вам є про що побалакати. Отож дякуємо за випивку, і якщо б ви могли, скажімо, підкинути нас до найближчої найзручнішої для вас планети…

— Знаєте, з цим трішечки важкувато, — сказав капітан, — бо нам визначили траєкторію ще до того, як ми вирушили з Голгафрінчама, я гадаю, не в останню чергу через те, що у мене не все гаразд із розрахунками…

— Ви хочете сказати, що ми застрягли на вашому кораблі надовго? — вигукнув Форд, несподівано втративши весь свій спокій через цю плутанину. — Коли ви повинні дістатися до планети, яку маєте намір колонізувати?