— Й що це за боги?

— Ті, які пішли, але повернуться. Першим із богів прийде Спаситель.

— Вони представники іншої розумної раси?

— Вони боги.

— Боги мають руки і ноги? Ходять? Розмовляють?

— Звісно.

— А як вони виглядають?

— Як ми з вами.

— А якого кольору у них очі?

— Очі? — здивувалась Наталія. — Це мені невідомо. У нашому святому переданні про божі очі не йдеться.

— Дарма. Ті ваші жерці чогось недопрацювали… — Марков відчув настійне бажання випити правдивої тіронійської горілки. Й не двісті грамів, а цілу пляшку.

«Боги, спасителі, духи… — тоскно подумав він. — Великий Космосе, про що ми тут теревенимо?!»

— Сір, я хочу попросити вас… — клонка поблідла, і це зробило її ще вродливішою.

— Що?

— У нас із Джу буде дитина.

— Мене поінформували. Ви на шостому тижні вагітності.

— Коли мене демонтують, сір, нехай вони залишать дитину жити.

— Я обіцяю вам, Наталія. Вашу дитину залишать жити.

— Дякую, сір.

— Нема за що. Маю до вас ще питання.