— Запитуйте, сір.

— Ви бачили колекцію мечів намісниці?

— Бачила, сір. Клинкова зброя висить в її спальні.

— А в неї був родовий меч?

— Не розумію, сір.

— Меч сім’ї Корвінів-Клартів, який передається від батьків до дітей.

— Я ніколи не чула про такий меч, сір. Хоча у колекції були старовинні мечі. Намісниця казала, що колекцію почав збирати ще її прапрадід.

— А шабля Бурги була з тієї колекції?

— Так, сір.

— Що ви про неї знаєте?

— Про Бургу?

— Про шаблю.

— Нічого, сір. Шабля висіла у спальні намісниці. На стіні. Просто так висіла, не у вітрині. Перед нашим відльотом на Кідронію намісниця зняла її зі стіни і віддала Бурзі.

— А Бургу ви добре знали?

— Я, сір, бачила багато поєдинків між клонами. І наживо, і в TVC. Намісниця захоплювалась бойовими мистецтвами. Вона не пропустила жодного із тих двобоїв, де билася Бурга. Та серед клонів вважалась дуже сильним бійцем. І не лише вважалась. Бурга майже завжди перемагала. Вона постійно відточувала свою майстерність. Її, окрім мистецтва бою, майже нічого не цікавило. Вона мешкала у бійцівській школі, там, де й тренувалась. Цю школу фінансувала намісниця. Я туди не ходила і з Бургою спілкувалась рідко. Лише під час змагань і в кімнатах намісниці.

— А хто знав її краще за вас?

— Вікторія. Намісниця позичала її Бурзі.

— Позичала?

— Бурзі, сір, подобались вродливі дівчата. Вона, як на мене, була більше чоловіком, аніж жінкою. Намісниця час від часу робила їй подарунки. Позичала на кілька днів або тижнів своїх наложниць. Найчастіше — після перемог у двобоях, коли вигравала великі гроші. Вікторія казала мені, що намісниця заробила лише на Бурзі кілька мільйонів. А в неї, окрім Бурги, були ще клони-бійці. Сильні бійці. І дівчата, і хлопці.

— А у вас, Наталія, ніколи не виникало бажання вбити намісницю?