Вона знала, що в цій частині Озера Кларта немає таких островів — рельєфних, із ребратими горами і густою темно-зеленою рослинністю на гірських схилах. Фата моргана наче зависла над хвилями озера, підсвічена променями нетутешнього сонця. Вона наче розсунула сіру дощову завісу сельвійського пейзажу і принесла у безрадісний світ райдужні кольори бадьорості та надії.

«Що це?» — запитала Пела, й це було перше мисленнєве питання, на яке Присутність зволила відповісти.

«Авалон, Пенлай, Інчжоу, Ділмун — в острова безсмертних багато назв».

«Ви — дастури?»

«Можна й так сказати».

«Ви врятуєте мене?»

«Ти сама себе врятуєш. Якщо зможеш».

«Сама себе?»

«За кілька хвилин тут з’являться ксеноморфи. Такі броньовані сколопендри. Їх вирощують піфійки для того, щоб руйнувати зв’язок між ґиргами і мафеді. Якщо ти не даси собі ради зі сколопендрами, мафеді не зможуть переправити тебе до іншого світу. В тебе є „страйкер“. Якщо ти стрілятимеш влучно, то зможеш відбитися».

«Хто такі „мафеді“?»

«Ваші вчені називають їх норнами. Вони створюють портали».

«Слимаки?»

«Мафеді. Таке ім’я дали їм задовго до появи людей. І ще: сколопендри володіють телепатичною зброєю. Вони навіюватимуть тобі усякі жахи. Тобі достатньо буде дивитись на острів безсмертних або ж утримувати в свідомості його образ, щоб жахи розвіялись. Стріляй влучно й не припиняй думати про острів».

Пела підвелась з трав’яного «матрацу», на якому відлежувалась усі ці дні, активувала «страйкер» і спрямувала ГРЛ-сканер на зарості рудого «очерету». Рухливі позначки ксеноформ відразу поповзли екраном.

«Ну, давайте, давайте, повзіть сюди! Зараз я вас підсмажу!» — пальці Пели лягли на заглибини сенсорів плагану. Вона налаштувала приціл і відразу побачила, як хитнулись стеблини «очерету» за десять метрів від неї. Вона приготувалась вистрелити у страховисько, але із заростей вийшла Оса. Колишня подруга була зовсім голою, з мокрим волоссям. Краплі вологи стікали її грудьми, животом і стегнами.

«Мара», — зрозуміла Пела і подивилась на обрій, де все ще підносились рожево-блакитні гори острова безсмертних. Видіння з Осою зникло, натомість з очерету висковзнула прудка сіра тінь чулімби. Дівчина ввімкнула автоприціл, налаштований на рухливі цілі, й натиснула на сенсор. Хмарка плазми пробила в «очереті» тунель, а сіра тінь зникла. На екрані ГРЛ однією позначкою стало менше. На появу другої чулімби автоматика «страйкера» зреагувала швидше за Пелу. Ще один тунель розжареного повітря виник у заростях.

Позначки на екрані припинили наступ. Здавалось, ксеноморфи радяться. Потім вони розповзлися і зникли з поля зору ГРЛ.