— Кого?

— Клона з гарему намісниці.

— Моя дівчинка кохала лише мене! Тільки мене, чуєте!?

— Ви впевнені?

— Так! — крикнув Глагау. Обличчя його дрібно сіпалось, рот перекривило, з нього бризкала слина. Тепер голова аристократа вже не видавалась величною. Вона стала страшною.

Маркову здалось, що барон ось-ось кинеться на слідчих. Імперський комісар на всяк випадок активував прилад, за допомогою якого можна було перебрати на себе керування позитронікою «павука».

— Це ви дали їй таке ім’я?

— Так.

— Чому саме це?

— …?

— Я питаю: чому ви назвали «вашу дівчинку» саме «Батріс»?

— Батріс — священне ім’я. Вам не зрозуміти.

— Чому ж, — посміхнувся імперський комісар. — Ми розуміємо, хоча в нас не титуловані предки… Це ім’я носила наложниця давнього персидського царя на ім’я Хосров. Вона в якомусь там волохатому році вкрала з його скарбниці цінний артефакт. Маленький такий камінчик. Подібний до рубіна інтенсивно-червоного кольору. Й не просто камінчик, а той заповіданий Жезл Сили, що його, знов-таки, поцупили з Храму Життя на Фаренго і який невідомо як потрапив на Землю. Так виходить, що камінчик мандрує від одного крадія до іншого… Так-от, наложницю звали Ватришею. Це те саме, що й «Батріс», правда ж? У перекладі з древньої мови: «Та, яка віддана богу Атрі». Я правий? І та Ватриша була не простою наложницею. Аж ніяк. Вона була спадковою жрицею, представницею «осьової раси». Вона належала до касти або ж клану хранителів Жезла.

— Звідки… — від здивування й озлоблення барон вирячив очі. — Звідки ви знаєте про Жезл?

— Ми багато чого знаємо, — запевнив старого Марков. — Отже, ви, як і Унно, належали до секти «Дітей Атри»?

— Я нічого вам не скажу.

— Так з якого ви боку Гойдалки, бароне?

— Я більше не розмовлятиму з вами, безродними створіннями. Геть з мого дому! Ге-е-еть!

— А хто саме і за чиїм наказом заклав до матриці Батріс гени спадкової жриці-дастуран?

Сто тридцять восьмий барон фон Моріц-Глагау міцно стиснув губи і закрив очі. Він важко дихав, його обличчя вкрилось червоними плямами, чолом збігали краплі поту. На екрані медичного реєстратора, закріпленого на корпусі «павука», спалахували і не гасли грона червоних і жовтих позначок. Нев стурбовано подивився на Маркова.