— Воно чоловіче, проте, скажу я вам, при потребі здатне було набувати жіночності. Це дуже пластичний хлопчик, він уміє догодити дослідникам. І він розуміється на містеріях болю. Йому подобалось робити боляче іншим і самому терпіти біль. Насолоджуватись нестерпним болем. Я розумію, для чого Ліда усюди тягала його за собою.

— Вона не казала, що хоче перетворити його на дівчину?

— На дівчину? Навіщо? Він і так умів усе, що вміє дівчина.

— Вона дозволяла йому домінувати над собою?

— Що? — барон розсміявся. — Ніколи, за жодних обставин… Яка дурниця! Ліда домінувала завжди. Позиція органічної вищості була невіддільна від її природи… Ніколи — чуєте? — ніколи природний володар не дозволить над собою домінувати, навіть у моменти найвищої пристрасті й насолоди. Ліда втілювала закон, а закон завжди домінує. Закон завжди згори, закон завжди з нагаєм, з палицею. Якщо ви так питаєте, то ви нічого, зовсім нічого не розумієте у цих речах. Нічогісінько!

— Ви проводили досліди лише у цій залі?

— Завжди потрібна таємна кімната. Ніщо не зрівняється з насолодою, отриманою у таємній кімнаті[91].

— Де вона?

— За цими дверима, — барон очима показав на велике дзеркало.

— А Ліда усамітнювалась із цим клоном у таємній кімнаті?

— З ним там усі усамітнювались.

— Ви також?

— Так.

— Ви відчували при цьому щось незвичайне?

— Йому подобалась моя брутальність.

— Цьому клонові подобались ваші ритуали і досліди?

— Так.

— Він мазохіст?

— Ви, генерале, вживаєте слова, істинного змісту яких самі не розумієте. Й ніколи не зрозумієте. Той клон, на відміну від вас, мав смак і стиль. Він умів поводитись і знав своє місце. Добре знав. Ліда його вимуштрувала на «відмінно». Він допомагав нам ображати природу в такий спосіб, що та відкривала нам свої таємниці. Солодкі таємниці, пекучі таємниці… Володіння ними відкриває інший бік влади. Надає доступ до джерел насолоди безмежною владою. Владою божевільних мандрівників кривавими ріками і морями, наповненими коктейлем зі сліз і соку кохання. Владою тих, хто бачив обличчя, вирізане на скелі Нгранека, хто плив на чорних галерах у напрямку Котячого замку[92]… А ви, люди короткої волі, все опошлюєте тими своїми примітивними термінами. Все опошлюєте!

— А Батріс кохала його?