— Ліда його берегла. Він умів їй приносити задоволення. А я би з ним порозважався у свій спосіб… Це щуреня під час оргій постійно лізло до моєї дівчинки.

— До Батріс?

— Так.

— Він був небайдужим до Батріс?

— Небайдужим? Він слиною сходив, коли бачив Батріс. Вона була унікальною.

— Ви її ревнували?

— Не так, як ви собі уявляєте.

— А як саме?

— То не ваша справа.

— Вам неприємно про це згадувати?

— Кажу ж вам: не ваша собача справа! — крикнув Глагау.

— Добре, лишимо це… А вам не здавалось, бароне, що цей клон контролює намісницю?

— Контролює Ліду? — здивування аристократа було щирим. — Що ви таке верзете?

— Він телепат.

— Ну то й що з того? Ліда Унно була сильною жінкою. Надзвичайно вольовою і владною жінкою. Лордесою. В ній текла кров Корвінів-Клартів. Це чогось вартує, генрале! Ніякий телепат не зміг би зламати її волю.

— Клон допомагав вам у дослідах?

— Так.

— В який спосіб?

— Він був розумним, вигадливим, вродливим і мав гарне тіло.

— Його тіло було організоване за чоловічим типом?