Будь-який імпульс, що здатен пробити захисний щит корабля, підсмажить не лише нервову систему «Тезея», а й дроти у наших головах. Припускаю, що п’ятеро людей на мертвому кораблі теоретично мають більше шансів вижити, якщо їхні мізки не згорять. Однак сумніваюся, що різниця буде великою. Вочевидь, Сарасті вважав інакше. Він навіть вимкнув помпу, що подавала антиевклідики до його мозку, і перейшов на ручні ін’єкції, щоб уникнути замикання.

П’ятірня і Кулак опинилися ще ближче до «Роршаха», ніж ми. Каннінґемову лабораторію викинули за борт; тепер вона плавала за кілька кілометрів від найвищих шпилів артефакту, глибоко занурившись у його магнітне поле. Якщо шифратори для нормального функціонування потребували радіоактивного магнетиту, більшого вони не отримають: смак променів, але не свободи. Екранування лабораторії динамічно налаштовувалося, щоб збалансувати медичні потреби й тактичний ризик, наскільки це дозволяли дані. Модуль плавав під пильною охороною наших новонароджених вогневих точок, стратегічно розташованих обабіч. Ці установки могли за мить знищити лабораторію. Так само вони могли знищити будь-що, що до неї наближається.

Звісно, «Роршах» вони знищити не могли. Мабуть, цього не міг ніхто.

З непомітного у нездоланний — наскільки ми могли зрозуміти, перетворення ще не завершилось. Імовірно, «Тезей» досі міг зробити щось з артефактом, який висить у нас під носом, — якщо ми, звісно, вирішимо, що саме робити. Сарасті мовчав. Насправді, я не пригадую, коли востаннє хтось із нас бачив вампіра у плоті. Ось уже протягом кількох змін він не виходить зі свого намету і спілкується лише через КонСенсус.

Усі були на межі нервового зриву, а мігрант принишк.

Каннінґем бурмотів щось про себе, тицяючи в незнайомі кнопки незвиклими до цього пальцями і кленучи власну незграбність. Лазерний промінь переносив наказ і відповідь на нього через шість кілометрів іонізованого вакууму. Незмінна нікотинова паличка висіла в кутку його рота, бо руки були зайняті. Інколи з неї зривалися пластівці попелу і летіли навпростець у систему вентиляції.

Він заговорив раніше за мене:

— Усе є в КонСенсусі. — Коли я не відступився, він змилостивився, але так і не глянув на мене. — Частки магнетиту зорієнтувалися, щойно здолали ударну хвилю. Мембрани почали відновлюватися. Тепер шифратори помирають не так швидко. Але оптимальним для їхнього метаболізму є середовище «Роршаха». Найбільше, що ми можемо тут зробити, це сповільнити їхнє вмирання.

— Це уже щось.

Каннінґем гмукнув.

— Деякі частки з’єднуються. Інші, їхні нерви, так і лишаються пошарпаними без жодної на те причини. Буквально. З аксонів витікають імпульси.