У дальньому вольєрі П’ятірня простягнув ослаблого мацака й надрукував щось у відповідь.

— Є успіхи?

Вона зітхнула й похитала головою.

— Я облишила спроби зрозуміти їхню мову. Лишається задовольнятися гібридною мовою. — Вона натиснула на значок. З вікна зник Кулак; на його місці виринула сітка ієрогліфів. Половина символів звивалися чи пульсували, невпинно повторюючи рухи: шал рухливих закарлючок. Інші залишалися нерухомими.

— Символьний принцип, — Джеймс мляво махнула рукою на дисплей. — Суб’єктно-предикативні фрази передаються анімованими варіантами іменникових знаків. Шифратори радіально симетричні, то ж я впорядковую знаки в круговий візерунок навколо центрального підмета. Можливо, це видасться їм природнішим.

Під повідомленням Джеймс з’явилося нове коло знаків — вочевидь, відповідь П’ятірні. Але системі чимось не сподобалося побачене. В окремому вікні загорівся напис «500 Вт», який уперто продовжував світитися. П’ятірня на екрані забився у судомах і скорчився. Він простягнув тремтливу кістляву кінцівку й кілька разів натиснув на панель.

Джеймс відвела погляд.

З’явилися нові знаки. П’ятсот ватів упали до нуля. П’ятірня повернувся до звичної пози. Піки й западини його телеметрії вирівнялися.

Джеймс видихнула.

— Що сталося? — запитав я.

— Неправильна відповідь, — вона натиснула на запис П’ятірні й показала на екрані, де саме помилився бранець. На екрані кружляли піраміда і зірка — спрощені репрезентації шифратора й «Роршаха».

— Це якось по-дурному, це ж просто… вправа для розігріву. Я попросила назвати предмети на екрані. — Вона засміялася — тихо й невесело. — З функціональними мовами завжди так. Якщо ти не можеш назвати предмет, то й говорити про нього не можеш.

— І що ж він сказав?

Вона вказала на першу спіраль П’ятірні:

— Він обрав багатогранник, зірку й «Роршах».

— Але пропустив шифратора.

— З другого разу виправився. І все одно, дурна помилка як на істоту, здатну надурити вампіра, правда? — сковтнула Сьюзан. — Певно, навіть шифратори здають позиції, коли помирають.

Я не знав, що сказати. Позаду мене Каннінґем у нескінченному повторі ледь чутно бурмотів сам до себе якусь двоскладову мантру.

— Юкка каже… — Сьюзан примовкла, а тоді знову почала: — Пам’ятаєте сліпобачення, яке охоплювало нас на «Роршаху»?

Я кивнув, замислившись про те, що ж сказав Юкка.