Потрібно було водночас уявити, що я ще й Сірі Кітон.

Звісно, таке відкриття породжує інше запитання. Якщо здогад щодо Каннінґема правильний, чому ж тоді мої хитрощі спрацьовували з Ісааком Шпінделем? Він же був так само дискретний, складений з окремих частин, як і його дублер.

Тоді я не замислювався над цим. Шпіндель загинув, але те, що його вбило, досі було зовсім поруч, висіло біля носа корабля. Велика набрякла загадка, що будь-якої миті може нас розчавити. Тож я був трохи заклопотаним.

Але тепер — коли розуміння прийшло так пізно, що від нього жодної користі, — я, здається, знаю відповідь.

Можливо, насправді мої виверти ніколи не працювали і з Ісааком. Можливо, він міг розгледіти мої маніпуляції так само легко, як і Каннінґем. Але просто не зважав на них. Певно, я міг читати його, бо він це сам дозволяв. А це може означати лише одне, і кращого пояснення у мене немає: попри все, я йому подобався.

Здається, він був моїм другом.

Якби я міг словами пробудить чуття.

Нічна зміна. Не ворухнеться жодна істота.

Принаймні на «Тезеї». Банда ховалася у своєму наметі. Мігрант причаївся у невагомості і тиші глибин. Бейтс була на містку — тепер вона фактично туди переселилася. Уважна й сумлінна, вона звила там собі кубельце, щоб пильнувати зображення з камер і тактичні схеми. Хоч би куди вона тепер повернулася, всюди бачила котрийсь з аспектів зашифрованої таємниці по правому борту. Вона робила все, що могла, якщо від того взагалі була якась користь.

Барабан повільно обертався. Світло потьмяніло з поваги до добового циклу, який століття вдосконалень та корекцій так і не змогли вичавити з людських генів. Я самотньо сидів на камбузі й визирав із середини системи, контури якої ставали все розмитішими, намагаючись скласти чергового… як там казав Ісаак?.. листа у вічність. Каннінґем працював, звісившись головою вниз, на іншому кінці барабана.

От тільки насправді Каннінґем не працював. Щонайменше чотири хвилини він взагалі не ворушився. Я подумав, що він читає кадиш за Шпінделем — КонСенсус підказував, що молитися слід двічі на день протягом наступного року, якщо ми, звісно, проживемо так довго, — але тепер, визирнувши з-за корабельного хребта, я побачив грані біолога так чітко, наче сидів поряд з ним. Він не був знудженим, неуважливим чи навіть глибоко зануреним у свої думки.

Роберт Каннінґем закам’янів.

Я підвівся й рушив барабаном. Стеля перейшла у стіну, стіна в підлогу. Я перебував достатньо близько, щоб почути, як він тихо й невпинно бубонить той самий склад; потім підійшов іще ближче й добрав, що він бурмоче…