КонСенсус урвав моє мовчання.

— За п’ять хвилин починаємо орбітальний маневр, — оголосив Сарасті. — Імплантати й безпровідні протези вимикаються за дев’яносто секунд. Це все.

Бейтс відключила дисплей.

— Хочу перечекати це на містку. Ілюзія контролю і все таке. А ти?

— Мабуть, у своєму наметі.

Вона кивнула, приготувалася стрибнути, але завагалася.

— До речі, — сказала вона. — Так.

— Що?

— Ти запитував, чи необхідне, на мою думку, посилення озброєння. Просто зараз я вважаю, що нам знадобиться будь-який можливий захист.

— Так ти думаєш, що «Роршах» може…

— Егей, він уже раз мене вбивав.

Вона казала не про радіацію.

Я обережно кивнув.

— Мабуть, це було…

— Ні на що не схоже. Ти навіть уявити собі не можеш. — Бейтс глибоко вдихнула і видихнула. — Хоча тобі це й не потрібно, — додала вона й ковзнула вгору по хребту.

* * *

Каннінґем і Банда у біомедичному відсіку. Їх розділяла тридцятиградусна дуга. Кожен по-своєму смикав бранців. Сьюзан Джеймс байдуже тицяла пальцями у виведену на її столі клавіатуру. У вікнах обабіч плавали П’ятірня і Кулак.

Джеймс друкувала, а на столі тим часом виникали відповідні шаблонні фігури: кола, трискеліони[89], чотири паралельні лінії. Деякі з них пульсували, як геометричні маленькі сердечка.