— Ми також можемо викликати подібні ефекти, — спокійно сказав Сарасті. — Такі, як ти й сказав. Їх можуть спричинити інсульти. Пухлини. Випадкові аварії.

— Випадкові? Народ, це були експерименти! Вівісекція! Вони впустили вас, щоб розібрати на частини, з’ясувати, що і як на вас впливає, а ви навіть не помітили цього.

— І що? — зірвався на крик невидимий вампір. Щось холодне й голодне забриніло в його голосі. Люди за столом налякано принишкли.

— У центрі вашого поля зору є сліпа пляма, — зауважив Сарасті. — Ви її не бачите, як і сакад в потоці зорових даних. Це тільки дві витівки мозку, про які вам відомо. А є ж іще багато інших.

Каннінґем кивнув.

— У цьому ж і річ. «Роршах» може…

— Йдеться не про конкретний випадок. Мізки — це механізм для виживання, а не детектор брехні. Мозок бреше там, де самообман сприяє пристосуванню. Перестає помічати неважливі речі. Правда не має значення. Лише пристосованість. Ви ж насправді ніколи не сприймаєте світ таким, яким він є насправді. Ви переживаєте ситуацію на основі припущень. Короткий шлях. Обман. Увесь вид від початку страждає на агнозію. «Роршах» не робить з вами нічого такого, чого ви не робите самі.

Усі мовчали. Знадобилося кілька секунд тиші, щоб я збагнув, що саме трапилося.

Юкка Сарасті щойно підбадьорював нас.

Він міг перервати Каннінґемову тираду, міг би, напевно, придушити й повномасштабний заколот, просто запливши до нас і вишкіривши зуби. Поглянувши на нас. Але він не намагався нас залякати і змусити підкоритися, ми й так були достатньо знервовані. Не намагався і просвітити нас чи боротися зі страхом фактами. Що більше інформації людина тверезого розуму отримувала про «Роршах», то страшніше їй ставало. Просто перед лицем жахаючої загадки, здатної щомиті з будь-якої причини нас знищити, Сарасті намагався нас, загублених у космосі на межі буття, втримати у робочому стані. Вампір намагався заспокоїти нас: хороше м’ясо, розумне м’ясо. Він намагався втримати нас від нервового зриву. Ну ось, уже ліпше…

Сарасті практикував психологію.

Я роззирнувся. Зблідлі Бейтс, Каннінґем і Банда сиділи непорушно.

З вампіра вийшов фіговий психолог.

— Нам потрібно забиратися звідси, — сказав Каннінґем. — Ті почвари у своєму розвитку набагато нас випередили.

— Поки що ми виявили більше агресії, ніж вони, — сказала Джеймс, але певності в її голосі не було.

— «Роршах» грається метеоритами, наче більярдними кулями. А ми сидимо посеред тиру. Щойно йому захочеться…

— Він досі росте. Процес ще не завершений.

— Це має мене втішити?

— Я маю на увазі, що ми не знаємо напевне, — відказала Джеймс. — У нас в запасі можуть бути роки. Століття.