— Мене там навіть не було, — а за мить додав: — Але, можливо, ти й маєш рацію. Я в будь-якому разі відсидівся б. Я чув, Аманда з Бандою спробували втрутитися й захистити тебе. Від цього нікому не стало краще.

— Тож ти б навіть і не спробував.

— А ти б спробував, якби опинився на моєму місці? Вийшов би беззбройним супроти вампіра?

Я промовчав. Каннінґем довго дивився на мене, пахкаючи цигаркою.

— Тобі добряче дісталося, так? — зрештою запитав він.

— Ти помиляєшся, — відповів я.

— Невже?

— Я не маніпулюю людьми.

— Гм… — схоже, він замислився. — А яке б слово ти вжив?

— Я спостерігаю.

— Ти справді цим займаєшся. Можна навіть сказати, стежиш.

— Я… Я читаю мову тіла.

Сподіваюся, він говорив саме про це.

— Це тільки питання інтенсивності, і ти сам про це добре знаєш. Навіть у натовпі сподіваєшся на певний ступінь приватності. Люди не готові до того, що їхні думки читають по кожному сіпанню очного яблука. — Він тицьнув у повітря цигаркою. — А ти! Ти ж шахрай. Показуєш кожному з нас різне обличчя, і я ладен битися об заклад, жодне з них не є справжнім. А справжній ти, якщо такий взагалі існує, лишається невидимим…

Щось стиснулося у мене під діафрагмою.

— А хто не шахрай? Хто не намагається вписатися, хто не хоче добре ладнати з людьми навколо? У цьому немає нічого злочинного. Заради бога, я синтезист! Я ніколи не маніпулюю змінними.

— Бачиш, у цьому й проблема. Ти маніпулюєш не змінними.

Між нами заклубочився дим.

— Але, підозрюю, ти й сам не можеш цього зрозуміти. — Він підвівся й махнув рукою. Біля нього відкрилося вікно КонСенсуса. — Це не твоя провина. Не можна звинувачувати когось за те, як вони запрограмовані.

— Блядь, відчепися вже від мене, — гаркнув я.