Звісно, мені довелося трішки понавигадувати деталей, зважаючи на те, як мало на сьогоднішній день відомо про цих звірят. Для цього я нахапався даних з різноманітних джерел щодо газових гігантів[167]^,[168]^,[169]^,[170]^,[171]^,[172]^,[173] і/або щодо коричневих карликів[174]^,[175]^,[176]^,[177]^,[178]^,[179]^,[180]^,[181]^,[182]^,[183]^,[184], за потреби збільшуючи чи зменшуючи масштаби.

З відстані постріл з головної «Роршахової» зброї страшенно схожий на надпотужний рентгенівський і радіаційний спалах, який нещодавно спостерігали на коричневому карлику, що за всіма правилами мав би бути надто маленьким для такого фокусу[185]. Той спалах тривав дванадцять годин, в мільярди разів перевершував усе, на що здатен в такому питанні Юпітер, і ймовірно став результатом викривленого магнітного поля[186].

Комета Бернса-Колфілда частково заснована на 2000 CR105 — транснептуновому об’єкті, орбіту якого неможливо пояснити лише гравітаційними силами знаних сьогодні об’єктів Сонячної системи[187].

Анатомія і фізіологія шифраторів

Як і багато інших людей, я стомився від гуманоїдних прибульців з набряклими лобами й від велетенських створених за допомогою комп’ютерної графіки комах, що, може, і схожі на прибульців, але поводяться, як скажені собаки в хітинових скафандрах. Звісно, відмінність сама по собі не набагато краща за типового гребенехребтового родденоїда[188]; природний відбір — універсальний, як і саме життя, і загалом ті самі процеси витворюють життя, хоч де б це відбувалося. Справжнім викликом стало створити прибульця, який справді гідний такої назви й водночас лишається біологічно правдоподібним.

Шифратори — моя перша спроба дати ради цьому виклику. А зважаючи на те, наскільки вони схожі на змієхвісток, що мешкають у земних морях, я, здається, сів у калюжу, обіцяючи показати те, чого ви ще ніколи не бачили. Принаймні, що стосується загальної морфології. Виявляється, змієхвістки мають навіть щось схоже на розгалужену зорову систему шифраторів. Водночас розмноження шифраторів — відбрунькування немовлят від спільного стовбура — запозичене у медузи. Можна витягнути морського біолога з океану, але…

На щастя, що ближче ми придивляємося до шифраторів, то чужиннішими вони здаються. Каннінґем зауважив, що на Землі не виникало нічого схожого на їхні розділені в часі рухові й сенсорні нерви. Загалом, він має рацію, але я можу назвати попередника, який здатен розвинути собі такі штуки: наші власні дзеркальні нейрони запускаються не лише коли ми виконуємо певну дію, а й коли спостерігаємо, як її виконує хтось інший[189]. Цю властивість згадують, коли називають причини розвитку мови та свідомості[190]^,[191]^,[192].