- Кульгає, - сказав Бек. - Ми пробули у космосі набагато довше ніж було заплановано. Багато фільтрів звичайно міняють після кожної місії. Я вигадав спосіб чистити їх використовуючи хімічну ванну, яку я зробив у лабораторії, але вона з’їдає самі фільтри. Поки що усе добре, але ніхто не знає, що зламається наступним.

- Ми знали, що так буде, - сказала Ллюїс. - Цей корабель спроектовано для місії на 396 днів, а ми мусимо зробити так, щоб він витримав 898 днів. У нас є усе НАСА для допомоги, коли щось ламається. Ми лише повинні зберігати контроль над ситуацією. Мартінезе, що сталось із твоєю каютою?

Мартінез насупив брови.

- Все намагається запекти мене. Керування кліматом просто не може впоратись з цим. Гадаю, це труби у стінах, котрими тече охолоджувальна рідина. Я не можу дістатись до них, бо вони вбудовані у корпус. Ми можемо використовувати мою кімнату для зберігання не чутливих до температури речей, але це мабуть все.

- Значить ти переселився у каюту Марка?

- Вона поряд з моєю, - відповів він. - У неї та ж вада.

- Де ж ти спиш нині?

- У Повітряному шлюзі 2. Це єдине місце, де люди не спотикатимуться через мене.

- Так не годиться, - сказала Ллюїс, хитаючи головою. - Якщо зіпсується ущільнення, ти помреш.

- Я не можу знайти іншого місця для сну, - сказав він. - Корабель доволі тісний, і якщо я спатиму у коридорі, то опинюсь у всіх на дорозі.

- Добре, відтепер спи у кімнаті Бека. Бек може спати з Джогансен.

Джоансен зашарілася й знічено втупилася долі.

- Отже… - сказав Бек, - ти про це знаєш?

- А ви думали, що ні? - сказала Ллюїс. - Це маленький корабель.

- Ви не розлючені?

- Якби це була звичайна місія, так і було б, - сказала Ллюїс. - Але ми вже далеко за межами інструкцій. Просто не дозволяй цьому заважати тобі виконувати твої обов’язки, і я буду задоволена.

- Клуб “Задоволення на висоті мільйон миль”, - сказав Мартінез. - Чудово!

Джогансен побуряковіла й заховала обличчя у своїх долонях.