Раптом жінка випросталася й підняла руки до голови. Щось коротко пшикнуло, і вона зняла маску.

— Хочеш кави? — допитувачка ледь усміхнулася.

Її зіниці були світлі, кольору вилинялих джинсів.

— А можна? — я аж випрямився з подиву.

Вона всміхнулася, підійшла до дверей і двічі стукнула по них кулаком. Одразу клацнули замки, й у кімнату зазирнула дівчина, яка приносила мені одяг.

— Кави, мерщій! — уривчасто скомандувала жінка й одразу звернувся до мене якимось аж дружнім тоном. — Еспресо, американо?

— Е-е-е-е… — я розгубився. — Еспресо. З молоком… Без цукру.

Дівчина розвернулася, щоб іти, але моя співбесідниця навіщось вирішила додатково підбадьорити її:

— Ти спиш?! Бігом руш! Оп-оп-оп!!!

Знову промайнула думка, що я знаю свою допитувачку. Цього разу — навіть впевненість. Але, хто вона? Не пам’ятаю…

Двері гримнули, заскреготіли замками. Жінка повернулася на своє місце.

— Резерв надзвичайного озброєння «SWEAR» — це такі дорогі смертоносні іграшки. Аж такі дорогі й смертоносні, що ними ніхто не користується без нагальної потреби. Але дуже ефективні. За планом, якщо колонії загрожуватиме небезпека, ми просто розкриємо його й одразу всіх переможемо. Отже…

Вона нахилилася, свердлячи мене поглядом.

— Отже, цей час настав, лейтенанте. Нам не просто загрожує небезпека. Ми — на межі загибелі. І від тебе залежить, вистоїмо ми чи ні. Розумієш, про що я?

«Я точно її знаю, — крутилося в голові. — У неї прізвище якесь таке… дурнувате… Крутиться на язиці, але не можу згадати».

— Не треба сприймати мене як ворога, Гілелю. Радше навпаки. Ти потрапив сюди за вбивство. Найсправжнісіньке навмисне вбивство. Навіть два, враховуючи бідолаху Окамуру, якого ти пристрелив. Але Окамура на той момент навряд чи був людиною, а ось комендант… Формально ми повинні тримати тебе в клітці як небезпечного звіра, щоб твою долю після завершення місії вирішив трибунал. Але я не формаліст, Гілю. І взагалі — я твій єдиний друг на цій планеті. Хочеш почути чому? Бо мені начхати на вбивство. Мало хто б так зміг.

— Тільки я нікого не вбивав, міс Не-Пам’ятаю-Як-Вас-Звати.

— Ой, облиш, — вона скривилася. — Ти вирішив, що я намагаюся витягти з тебе зізнання? Та в мене вагон доказів, якщо тобі цікаво. Але все не так, як ти думаєш: я не копаю під тебе. Мені потрібен лише арсенал.

— Чому я втратив пам’ять? Ви катували мене?

Присягаюся, тієї секунди її очі сказали «так», але на обличчі не здригнувся жоден м’яз.