Ми все ще пам’ятаємо золоті дні до Гайзенберга, який показав людям мури довкола їхніх наперед визначених аргументів. Ті, хто живе всередині мене, вважають це кумедним. Бачиш, знання не використовується без мети, але мета й зводить довколишні мури.

Алія піймала себе на тому, що грубо розмовляє зі стражниками, з якими зустрілася у фоє Храму. Було їх дев’ятеро, у покритих пилом одностроях передміського патруля, все ще задиханих і спітнілих через тяжкі зусилля. З дверей позаду них лилося світло пізнього пополудня. Площу перед Храмом уже було очищено від паломників.

— Отже, мої накази нічого для вас не значать? — грізно промовила вона.

І задумалася, звідки цей її гнів. Не намагалася його стримати, дозволивши вилитися назовні. Її тіло дрижало від вивільненої напруги. Айдаго зник… леді Джессіка… жодних звітів… лише поголос, наче вони були на Салусі. Чому Айдаго не вислав звістки? Що він зробив? Чи нарешті довідався про Джавіда?

Алія була одягнена в жовтий траур Атрідів, колір палючого сонця з фрименської історії. За кілька хвилин вона поведе другу й останню похоронну процесію до Старої Ущелини, щоб довершити встановлення кам’яного знаку на пам’ять про її зниклого небожа. Робота закінчиться вночі, це данина пошани тому, що мав стати вождем фрименів.

Здавалося, що храмові охоронці зухвало сприймають її гнів і геть не соромляться. Стояли перед нею, обрисовані світлом надвечір’я. Легкі й неефективні дистикости городян зовсім не стримували запаху їхнього поту. Командир, високий блондин Каза з символами родини Каделам на бурці, зняв маску свого дистикоста, щоб говорити виразно. Його голос був повний гордих інтонацій, яких і слід було чекати від потомка сім’ї, що правила колись на січі Аббір.

— Звичайно ж, ми хотіли його затримати!

Чоловік був явно обурений її звинуваченням.

— Він блюзнірствував! Ми знаємо ваші накази, але ж ми його чули на власні вуха!

— І все-таки вам не вдалося його піймати, — промовила Алія, її голос був низьким і звинувачувальним.

Одна з решти охоронців, невисока молода жінка, намагалася захищатися:

— Там був величезний натовп! Клянуся, що люди нам заважали!

— Будемо його переслідувати, — сказав Каделам. — Ми не завжди зазнаємо невдач.

Алія насупилася.

— Чому ви не слухаєте й не розумієте мене?

— Міледі, ми…

— Що ти зробиш, потомку Каде Ламб[25], якщо піймаєш його і виявиться, що це мій брат?

Він, схоже, не зрозумів, з яким натиском вона промовила його ім’я, хоча не міг бути храмовим охоронцем без певної освіти та вміння її використовувати. А може, вирішив принести себе в жертву? Ковтнувши слину, він сказав: