— Кожен присуд вагається на краю помилки, — пояснив Лето. — Твердити про абсолютність знання — однаково, що ставати потворою. Знання — це нескінченна пригода на краю непевності.

— У яку словесну гру ти граєш цього разу? — з натиском спитав Галлек.

— Нехай говорить, — промовив Намрі.

— Це гра, яку розпочав зі мною Намрі, — сказав Лето й побачив, як старий фримен кивнув головою. Напевне, розпізнав гру в загадки.

— Наші чуття завжди мають щонайменше два рівні, — промовив Лето.

— Незначні дрібниці й послання, — відповів Намрі.

— Чудово! — сказав Лето. — Ви дали мені незначні дрібниці — я даю вам послання. Я бачу, чую, відчуваю запах і дотик; я відчуваю зміну температури та смаку. Відчуваю плин часу. Можу знімати пробу з емоцій. Аххххх! Я щасливий. Бачиш, Ґурні? Намрі? У людському житті немає таємниці. Це не проблема, яку слід розв’язати, а дійсність, яку слід пережити.

— Випробовуєш наше терпіння, хлопче, — промовив Намрі. — Чи це те місце, де ти хотів би померти?

Однак Галлек стримав його, простягнувши руку.

— По-перше, я не хлопець, — відповів Лето й зробив перший знак при своєму правому вусі. — Ти мене не вб’єш. Я наклав на тебе тягар води.

Намрі витяг свій крис-ніж із піхов.

— Я нічого тобі не винен!

— Утім, Бог створив Арракіс, щоб тренувати вірних, — промовив Лето. — Я не лише продемонстрував вам свою віру, але й дав змогу усвідомити ваше власне існування. Життя вимагає диспуту. Вам дано змогу знати — завдяки мені! — що ваша дійсність відрізняється від усіх інших, тому ви знаєте, що живете.

— Непоштивість — це небезпечна гра зі мною, — сказав Намрі, тримаючи крис-ножа напіввитягненим.

— Непоштивість — найнеобхідніший складник релігії, — відповів Лето. — Не кажучи вже про її значення у філософії. Непоштивість — це єдиний доступний спосіб випробувати наш Усесвіт.

— То ти думаєш, що розумієш Усесвіт? — спитав Галлек, звільняючи місце між Лето й Намрі.

— Та-ак, — сказав Намрі, а в його голосі була смерть.

— Всесвіт може збагнути лише вітер, — промовив Лето. — Немає могутнього сидіння для розуму, що мешкає у нашому мозку. Творіння — це відкриття. Бог відкрив нас у Порожнечі, бо ми рухалися на тлі, яке Він уже знав. Стіна була порожньою. Тоді наступив рух.

— Граєш у піжмурки зі смертю, — перестеріг Галлек.

— Але ж ви обидва — мої друзі, — відповів Лето й повернувся обличчям до Намрі. — Коли ти пропонуєш кандидатуру Друга своєї Січі, хіба ж ти не вбиваєш яструба й орла, як жертви? І хіба ж не є відповіддю на це: «Бог посилає кожному чоловікові його кінець, таких яструбів, таких орлів і таких друзів?»