— Потрібна перевірка Правдомовиці, — озвався Намрі. — Ці Атріди…

— Він матиме можливість сказати своїй бабці те, що мусить бути сказано, — промовив Галлек і кивнув головою в бік коридору.

Перед виходом Намрі зупинився і глянув на Лето.

— Молюся, щоб ми вчинили слушно, залишаючи його живим.

— Ідіть, друзі, — сказав Лето. — Ідіть і поміркуйте.

Коли двоє чоловіків вийшли, Лето впав горілиць, відчуваючи спиною холодний тапчан. Рух змусив його голову йти обертом на краю перенасиченої прянощами притомності. Цієї миті він побачив усю планету: кожне селище, містечко, велике місто, місцевість пустельну й місцевість, вкриту рослинністю. Усі форми, які тиснулися в його видіння, несли в собі інтимні взаємозв’язки з сумішшю елементів як усередині них, так і поза ними. Він бачив структури Імперського суспільства, віддзеркалені у фізичних структурах його планет та їхніх спільнот. Як гігантську розгортку всередині себе бачив те одкровення, яким він мусив бути: вікном до невидимої частки суспільства. Побачивши це, Лето усвідомив, що кожна система має таке вікно. Навіть система його самого та його всесвіту. Він, як космічний підглядач, почав заглядати у вікна.

Саме цього добивалася його бабка й Сестринство! Він це знав. Його свідомість випливла на новий, вищий рівень. Він відчував минуле у своїх клітинах, у спогадах, у архетипах, які навідували його припущення, у міфах, що його оточували, у його мовах та їхньому преісторичному детриті[30]. Це були всі форми його людського й нелюдського минулого, усі життя, якими він тепер розпоряджався, усі вони врешті-решт інтегрувалися в ньому. Він почувався як річ, піймана в приплив і відплив нуклеотидів. На тлі нескінченності він був найпростішим створінням, народження і смерть якого відбувалися майже одночасно, але був настільки ж нескінченним, наскільки й найпростішим, витвором молекулярних пам’ятей.

«Ми, люди, є формою колонії організмів!» — подумав він.

Вони хотіли його співпраці. Обіцяна співпраця принесла йому чергову відстрочку від ножа Намрі. Закликаючи до співпраці, вони хотіли розпізнати цілителя.

І він подумав: «Але я заведу їм соціальний порядок не так, як вони очікують!»

Гримаса викривила рот Лето. Знав, що він не буде таким несвідомо зловмисним, як його батько, — деспотизм з одного боку, рабство з другого, — але цей Усесвіт міг молитися за повернення «старих добрих часів».

Його внутрішній батько заговорив до нього, докладаючи обережних зусиль, не вимагаючи уваги, а прохаючи аудієнції.

І Лето відповів:

— Ні. Дамо їм складність, щоб зайняти їхні уми. Існує багато способів утекти від небезпеки. Звідки вони знатимуть, що я небезпечний, не здобувши тисячолітнього досвіду зі мною? Так, внутрішній батьку, ми поставимо для них знаки запитань.