— І ти отримаєш моє тіло!

— Саме так.

— Ні!

«Отже, і цю стежку він знає», — подумав Лето. Той факт, що тіло Муад’Діба зберігає його син, міг бути витлумачений як щось, що цементує видіння Лето.

— Ти ніколи не розповідав їм, батьку? — спитав Лето.

— Я ніколи їм не розповідав.

— Але я розповів, — промовив Лето. — Я розповів Мюрізові. Кралізек, Битва Тайфуну.

Плечі Пола опустилися.

— Ти не можеш, — прошепотів він. — Не можеш.

— Я тепер створіння пустелі, батьку, — відповів Лето. — Чи ти сказав би це коріолісовій бурі?

— Ти вважаєш мене боягузом, бо я відмовився прийняти цей шлях, — хрипким і тремтячим голосом сказав Пол. — Ох, я добре тебе розумію, сину. Авгури й гаруспіки завжди завдавали мук самим собі. Та я ніколи не губився у можливих майбутніх, бо це майбутнє невимовне!

— Порівняно з цим твій джигад буде літнім пікніком на Каладані, — погодився Лето. — А зараз я заберу тебе до Ґурні Галлека.

— Ґурні! Він служить Сестринству за посередництвом моєї матері.

Тепер Лето зрозумів обшир батькового видіння.

— Ні, батьку. Ґурні нікому більше не служить. Я знаю, де можна його знайти, і заберу тебе туди. Настав час створити нову легенду.

— Я знаю, що не можу змусити тебе відступити. Дозволь мені торкнутися тебе, бо ти мій син.

Лето простяг праву руку назустріч пальцям батька, які його обмацували, відчув їхню силу, прилаштувався до неї й протистояв усім рухам Полової руки.

— Навіть отруєний ніж не заподіє мені жодної шкоди, — сказав Лето. — У мене тепер інша хімія.

З невидющих очей потекли сльози, Пол зменшив натиск і опустив руки.

— Якби я вибрав твій шлях, став би бікурусом шайтана. А ким ти станеш?