Повернувшись спиною до бурхливого океану, Гаррісон стишив ходу, щоби передихнути. Тепер він ішов по траві під гіллям трьох величних королівських пальм, яке розхитував вітер. До таксофонів залишалося не більше п’ятнадцяти метрів, коли Гаррісон побачив автомобіль, що мчав назустріч на шаленій швидкості, а вже наступної мить він, скрегочучи шинами, різко загальмував на узбіччі якраз навпроти телефонів. Гаррісон не знав, хто це, але вирішив не ризикувати. Він сахнувся за величезну фінікову пальму з двома стовбурами, на щастя, не підсвічену гірляндами. У щілину поміж стовбурами він бачив таксофони і доріжку, що вела на узбіччя, де зупинилася автівка.

З седана вийшло двоє. Один побіг по периметру парку, вдивляючись углиб і щось шукаючи.

Інший чоловік помчав алеєю просто в парк. Коли він опинився на освітленому майданчику з таксофонами, то Гаррісон був шокований, побачивши, що це… Лемюел Джонсон.

Гаррісон скоцюрбився за пальмовими стовбурами, бо хоч і розумів, що він надійно захований від побіжного погляду, але все ж хотів «зробитися» меншим.

Джонсон підійшов до першого апарата, підняв слухавку і спробував відірвати її. Проте в неї виявився гнучкий металізований шнур, і він, проклинаючи міцність апарата, кілька разів безуспішно смикав за нього. Врешті-решт йому вдалося вирвати слухавку і жбурнути її углиб парку. Таким же робом він вчинив і з другим таксофоном.

На мить, коли Джонсон відвернувся від таксофонів і пішов у бік Гаррісона, той подумав, що його помітили. Але Джонсон зупинився всього за кілька кроків від адвоката і почав оглядати ту частину парку, яка примикала до океану, а заодно і сам пляж. Він ні на мить не зупинив свій погляд на фініковій пальмі, за якою причаївся Гаррісон.

— Клятий божевільний стариган, — лайнувся Джонсон і побіг до машини.

Скоцюрбившись у тіні за пальмою, Гаррісон усміхнувся, бо знав, кого мав на увазі той чоловік з АНБ, і після цього холодний вітер з нічного океану раптом припинив його турбувати.

Адвокат міг тепер вибирати між «клятим божевільним стариганом» і «Джеймсом Бондом у старості». У будь-якому разі він ще чогось був вартий у цьому житті.

* * *

У підвалі комутаційного приміщення АТС агенти Рік Олбір і Денні Джонс наглядали за електронним обладанням АНБ, встановленим для прослуховування домашніх і службових телефонів Гаррісона Ділворта. На такій роботі можна було від нудьги померти, тому, щоб якось згайнувати час, вони грали у пінокл і в раммі[66]. Жодна із цих ігор їм не подобалася, але навіть сама думка про покер удвох їм була огидна.