Коли о восьмій чотирнадцять на номер Ділворта хтось зателефонував, то Олбір і Джонс відреагували жвавіше, аніж цього потребувала ситуація, бо вже дуже прагнули хоч якоїсь дії. Олбір впустив карти на підлогу, Джонс кинув свої на стіл, і вони водномить схопилися за дві пари навушників із таким завзяттям, наче зараз ішла Друга світова, а вони зібралися підслухати надсекретну розмову поміж Гітлером та Ґерінґом.

Спеціальний пристрій повинен був з’єднати і зафіксувати сигнал, якщо Ділворт не відповість після шостого гудка. Оскільки вони знали, що Ділворта нема вдома і слухавку ніхто не візьме, Олбір випередив програму і відкрив лінію після другого гудка.

На екрані з’явилися зелені літери: «НОМЕР ВИЗНАЧАЄТЬСЯ». У відкритій лінії якийсь чоловік сказав:

— Алло?

— Алло, — відповів Джонс у мікрофон своїх навушників.

На екрані з’явилися вхідний номер та місцева адреса. Система працювала, як і поліцейський комп’ютер, що приймав екстрені виклики, й одразу ж визначала абонента. Проте зараз на екрані над адресою замість імені висвітилася назва компанії: «КОРПОРАЦІЯ “ТЕЛЕФОУН СОЛІСІТЕЙШНС”».

У відповідь Денні Джонс почув:

— Сер, радий вам повідомити, що ви виграли світлину двадцять на двадцять п’ять і десять стікерів будь-якого…

— Хто це? — запитав Джонс.

Комп’ютер шукав адреси Санта-Барбари у банках даних, щоб зіставити їх із паспортними даними абонента.

Голос у слухавці продовжував:

— Сер, я телефоную від імені «Олін Міллз». Це фотостудія, де роблять першокласні …

— Зачекайте, — перебив Джонс.

Комп’ютер пробив особу абонента. Це був звичайнісінький торговий агент.

— Не потрібно! — різко відповів Джонс і від’єднався.

— Чорт забирай, — лайнувся Олбір.

— Зіграємо в пінокл? — запропонував Джонс.

* * *

На допомогу шістьом агентам, котрі вже перебували в порту, Лем викликав з тимчасового штабу ще чотирьох.

Він розставив п’ятьох агентів по периметру парку, на відстані приблизно ста метрів один від одного. Їхнім завданням було спостерігати за широкою алеєю, яка відокремлювала парк від ділового кварталу, де були мотелі, ресторани, йогурт-кафе, сувенірні магазини тощо. В усіх цих закладах, звичайно ж, були телефони, а у фойє деяких мотелів навіть стояли таксофони. Звідти адвокат завиграшки міг попередити Нору і Трейвіса Корнеллів. У цей вечірній суботній час деякі магазини вже зачинилися, але не всі. Ресторани ще працювали, тому не можна було допустити, щоб Ділворт перетнув вулицю.