* * *

Після того як Нора і Трейвіс приготували вечерю, поїли й помили посуд, то, стривожившись через втрату Ейнштейном апетиту, забули зателефонувати Гаррісону Ділворту, щоби подякувати за те, з якою турботою він спакував і вислав картини. Вони саме сиділи біля каміна, коли раптом Нора згадала за Гаррісона.

Раніше вони телефонували юристу з таксофонів у Кармелі, але згодом дійшли висновку, що вони аж занадто обережні, тому сьогодні ввечері передумали їхати у місто.

— Можемо почекати і завтра зателефонувати з Кармела, — сказав Трейвіс.

— Ми нічим не ризикуємо, якщо зателефонуємо звідси, — промовила Нора. — Якби вони дізналися, що нас щось пов’язує з Гаррісоном, то він би вже зв’язався з нами і попередив.

— Не факт, що він про це дізнається, — сказав Трейвіс. — Він може навіть не здогадуватися, що за ним стежать.

— Гаррісон би знав, — упевнено сказала Нора.

Трейвіс кивнув:

— Так.

— Тому ми нічим не ризикуємо.

Нора вже була на півдорозі до телефона, коли пролунав дзвінок.

Телефоністка промовила:

— Пан Гаррісон Ділворт із Санта-Барбари просить з’єднати його з вами. Ви згодні прийняти виклик за ваш рахунок?

* * *

Близько десятої вечора, провівши ретельні, але безплідні розшуки в парку і на пляжі, Лем неохоче визнав, що Гаррісон Ділворт якимось чином прослизнув повз нього, тож змушений був відіслати агентів назад у суд і в порт.

Лем із Кліффом також поїхали в порт, де стояла спортивна яхта, з якої вони розпочали пошуки Ділворта. Допитавши команду берегової охорони, яка переслідувала «Фіорітуру», вони дізналися, що жінка, з якою був юрист, розвернулася біля Вентури і зараз прямує на північ уздовж узбережжя в Санта-Барбару.

О пів на одинадцяту яхта була в порту.

На порожньому причалі, що належав Гаррісону, стояли Лем із Кліффом. Зіщулившись від колючого вітру, вони спостерігали, як Делла плавно і м’яко причалює до берега. Це була гарна яхта із вправним керманичем.

Деллі не забракло відваги крикнути:

— Не стійте там, як бовдури! Хапайте мотузки й допоможіть мені прив’язати яхту!