— Дякую за те, що прийшли.

Бо вона не тільки одержала всі його листи, а й прочитала їх з великою цікавістю, знайшовши в них поважні мотиви для роздумів, які допомогли їй віднайти сенс життя. Вона снідала з дочкою, коли принесли першого листа. Побачивши літери, друковані на машинці, не змогла втриматися від цікавості, тут-таки розпечатала конверт і густо зашарілася, впізнавши ініціали під листом. Але вмить опанувала себе і сховала листа в кишеню фартуха. «Це лист співчуття від уряду». Дочка здивувалася. «Так уже ж були від них листи». Ферміна Даса й бровою не повела. «Це зовсім інший». Вона хотіла згодом спалити листа, щоб уникнути доччиних розпитувань, але не втрималася від спокуси спершу глянути на нього бодай одним оком. Вона сподівалася, що це гідна відповідь на її розгніване послання, за яке мучилася докорами сумління від тієї миті, як тільки його відіслала, але побачивши «ласкаву пані» в заголовному рядку та з кількох фраз у першому абзаці зрозуміла, що у світі відбулися великі зміни. Це так її заінтригувало, що вона зачинилася в спальні, аби спокійно прочитати листа, перш ніж його спалити, і прочитала аж тричі, не переводячи духу.

То були роздуми про життя, про любов, про старість, про смерть: думки, які часто проносилися в неї над головою, мов нічні птахи, але розсипалися дощем як пір’я, тільки вона пробувала вхопити їх. І ось вони були тут, чіткі, прості, саме в тій формі, в якій їй кортіло їх висловити, і вона знову пожалкувала, що чоловіка немає живого, — а то вони обговорили б всі ті думки з ним, як мали звичай перед сном обговорювати події дня. В такий спосіб їй відкрився зовсім новий Флорентіно Аріса, наділений ясновидінням, що суперечило як гарячковим посланням його юності, так і похмурій поведінці, що позначала все його життя. Це були радше слова людини, котру, як вважала тітка Есколастіка, надихав Дух Святий, і ця думка знову налякала Ферміну Дасу, як і тоді, вперше. В усякому разі, її розтривожена душа відразу заспокоїлася, бо вона сповнилася впевненістю, що цей лист навченого життєвим досвідом старого мудреця не був спробою повторити зухвалу вихватку, якої він припустився в день жалоби, а вельми шляхетною спробою закреслити минуле.

Наступні листи остаточно вгамували її тривогу. Вона все одно їх палила, спершу прочитуючи з дедалі більшим інтересом, хоча в міру того як палила, в ній зростало відчуття провини, що ніяк не хотіло розвіятись. Отож, коли листи почали надходити занумерованими, вона знайшла собі моральне виправдання, якого шукала й раніше, щоб не знищувати їх. Правда, її первісним наміром було не зберігати їх для себе, а при слушній нагоді повернути Флорентіно Арісі, аби не пропала праця, що, як їй здавалося, мала велику вагу для людства. Лихо було в тому, що час минав, а листи усе надходили й надходили, через три або чотири дні протягом цілого року, і вона не знала, як їх повернути, адже їй не хотілося, щоб між ними виникла нова незручність, а гордість не дозволяла написати йому листа і в ньому все пояснити.