— «Пісню про жолудь»! — гукнула Ернестіна від фортепяно, і Еді Мейсон та всі дівчата підхопили ту вимогу.

— Ну-бо, заспівай, Діку, — умовляла його Пола. — Адже містер Грейм єдиний з усіх нас ще не чув її.

Дік знову похитав головою.

— Ну, то «Пісню школярки».

— Я заспіваю йому Горянинову пісню, — відмовив Дік задирливо, із збиточним вогником в очах. Тоді затупав ногою, заіржав, вельми вдало наслідуючи Горянина, тріпнув уявною гривою і почав: — «Слухайте мене! Я Ерос! Я ступаю по горах…»

— «Пісню про жолудь», — ураз перебила його Пола зовсім спокійно, однак із сталевою ноткою в голосі.

Дік слухняно урвав «Пісню Горянина», хоч і труснув головою, мов норовистий лошак.

— У мене є нова пісня, — урочисто заявив він. — Про нас із тобою, Поло. Я перейняв її від нішінемів.

— Нішінеми — це вимерлі аборигени цієї частини Каліфорнії,— обернувшись до Грейма, пояснила Пола.

Дік потупцявся трохи на місці, не згинаючи ніг, як танцюють індіяни, поляскав долонею по стегну і завів нову пісню, все не відпускаючи дружини:

— Я Ай-Кат, найперший чоловік-нішінем. Ай-Кат це скорочене Адам. Мій батько був койот, а мати — вечірня заграва. А це Йо-то-то-ві, моя дружина. Вона найперша жінка-нішінемка. Її батько — трав’яний коник, а мати — смугаста дика кішка. Це найкращі батько й мати — після моїх. Койот дуже мудрий, а заграва дуже стара; але чи багато ви чули доброго про коника й дику кішку? Що кажуть нішінеми, то все правда, і мати всіх жінок була кішка, маленька, сухенька, смутнолиця, хитра кішка з пругованим хвостом.

На тих словах пісню про перших чоловіка й жінку перебили обурені жіночі вигуки і схвальні чоловічі.

— Це Йо-то-то-ві, себто скорочене Єва, — завів знову Дік і різким рухом, удаючи брутального дикуна, притяг Полу до себе. — Вона не дуже гарна, нема на що дивитись. Але винні тому коник і смугаста кішка. Я Ай-Кат, перший на світі чоловік, і ви мого смаку не ганьте. Я ж був перший чоловік, а вона перша жінка, отож я не мав з чого вибирати, що побачив, те й узяв. Так само було й Адамові, коли він брав Єву. Йо-то-то-ві була єдина жінка в цілому світі, створена для мене, отож я й вибрав Йо-то-то-ві.

Івен Грейм слухав, не спускаючи очей з руки, що владно оповивала стан прекрасної господині, і відчував якусь прикрість, а в голові йому зринула непрохана думка, яку він зразу сердито відігнав: «Щасливець цей Форест! Аж занадто…»

— Я Ай-Кат, — виспівував далі Дік. — А це моя жінка-росинка. Це моя медова роса. Я вам набрехав. її батько й мати зовсім не коник і не кішка, а східний літній вітер з гір і сьєррська вранішня зоря. Вони змовилися й виточили всю солодизну з землі й повітря, аж урешті туман їхнього кохання сів медовою росою на листі чапаралю й мансаніти.