«Чоловіки вміють загнати в глухий кут!» – подумала Клері. От Джейс навіщось удає із себе пораненого принца. На щастя, вона пішла до того, коли він почав скаржитися на цупкі простирадла.

– Клері! – Коридором до неї поспішав Алек. Очевидно, він намагався її наздогнати. – Є розмова.

Клері здивовано запитала:

– Про що?

Алек завагався. З темно-синіми очима на тлі блідої шкіри він виглядав таким же вражаючим, як і сестра, однак, на відміну від Ізабель, він ніби навмисне намагався зіпсувати свою зовнішність: поношені светри, стрижка, яку, здавалася, він робив сам собі, причому в темряві. Здавалося, Алеку незатишно у власному тілі.

– Думаю, тобі краще піти! Їдь додому! – процідив він.

Клері знала, що Алек її недолюблює, і все-таки його слова прозвучали, як ляпас.

– Алеку, востаннє, коли я була вдома, там кишіло Зреченими і равенерами. З купою зубів. Ти не уявляєш, як я скучила за домом, але…

– Ну, в тебе ж є родичі? – він був у відчаї.

– Ні. До того ж Годж просив мене залишитися.

– Не може бути! Після всього, що ти накоїла…

– І що я накоїла?

Алек нервово ковтнув:

– Ти ледь не вбила Джейса!

– Я що? Про що ти говориш?

– Побігла рятувати свого друга! Ти хоч уявляєш, на яку небезпеку ти його наражала? Та ти знаєш…

– Його… Ти про Джейса? – обірвала його Клері. – До твого відома, це була саме його ідея. Це Джейс спитав Магнуса, де вампірське лігво. Він пішов до церкви за зброєю. Зі мною чи без мене, Джейс однаково туди б пішов.

– Хіба ти не розумієш! Ти не знаєш його так, як я. Джейс упевнений, що він повинен рятувати світ. Він з радістю віддасть своє життя, але це не означає, що його треба заохочувати.

– Я не розумію, – промовила Клері. – Джейс – нефілім. Це ваша робота – рятувати людей, убивати демонів, ризикувати власним життям. Чим минула ніч була особлива?

Алек спаленів: