Джейс не дивився на нього. Він важко дихав, неначе щойно зупинився після тривалого бігу. Між його ключицями мерехтіли краплини поту, волосся прилипло до скронь. На руках виступили жили.

«Він його вб’є, – подумала вона. – Він зараз вб’є Валентина».

Вона квапливо зробила крок уперед.

– Джейсе, нам потрібна Чаша. Чи ти забув, що він збирається зробити з нею.

Джейс облизав пересохлі губи.

– Чаша, батьку. Де вона?

– В Ідрисі, – спокійно сказав Валентин. – Там, де ти ніколи не знайдеш її.

Рука Джейса тремтіла.

– Скажіть мені.

– Віддай мені меч, Джонатане, – сказав Люк спокійним, навіть добрим голосом.

Голос Джейса звучав так глухо, ніби той говорив з дна колодязя.

– Що?

Клері знову ступила вперед.

– Віддай Люку меч. Дозволь йому забрати його, Джейсе.

Юнак похитав головою.

– Не можу.

Клері зробила ще один крок вперед… Ще один – і вона наблизиться настільки, щоб торкнутися його.

– Можеш, – сказала вона м’яко. – Будь ласка.