Джейс навіть не глянув на неї. Він не зводив очей зі свого батька. Здавалося, це триватиме нескінченно. Нарешті юнак коротко кивнув, не опускаючи руки. Люк підійшов до нього, поклав свою руку на Джейсову, на руків’я меча.

– Можеш відпустити, Джонатане, – сказав Люк, а потім, глянувши на лице Клері, виправив себе. – Джейсе.

Джейс, здавалося, не чув його. Він випустив ефес і відступив від свого батька. Барви почали повертатися на обличчя Джейса, воно набуло жовтувато-сірого кольору, лиш червоніли покусані до крові губи. Клері до болю хотілось торкнутися юнака, обняти його, та дівчина знала, що він ніколи не дозволить їй цього.

– У мене є пропозиція, – на диво рівним голосом звернувся до Люка Валентин.

– Дозволь мені вгадати, – сказав Люк. – «Не вбивай мене», правда?

Валентин нерадісно засміявся.

– Я б не опустився до того, щоб просити твоєї милості, – сказав він.

– Добре, – сказав Люк, підштовхуючи підборіддя іншої людини з його Лезо. – Я не збираюся вбивати тебе, хіба що ти не залишиш мені іншого вибору, Валентине. Я покладу край убивствам перед власними дітьми. Мені потрібна лише Чаша Смерті.

Ревіння внизу голоснішало. Клері здалося, що вона чула кроки в коридорі.

– Люку!

– Я все чую, – відрізав він.

– Чаша Смерті в Ідрисі, я ж сказав вам, – сказав Валентин, очима ковзнувши повз Люка.

Люк спітнів.

– Якщо вона в Ідрисі, ти використав портал, щоб занести її туди. Я піду з тобою. Принесу її назад, – очі Люка бігали. Шум у коридорі збільшувався, почулися крики, щось розбилося. – Клері, залишайся зі своїм братом. Після того як ми пройдемо порталом, використайте його, щоб перенестися у безпечне місце.

– Я звідси не піду, – сказав Джейс.

– Підеш.

Щось глухо стукнуло у двері. Люк підвищив голос:

– Валентине, портал. Рухайся.

– Або що? – очі Валентина вдумливо розглядали двері.

– Я вб’ю тебе, якщо ти не залишиш мені вибору, – сказав Люк. – Перед дітьми, чи ні. Де портал, Валентине? Хутко.