— Але вони скоро повернуться, — мовила Машинка.

— Але ж ми…

— Наступного разу ми навряд чи їх подолаємо.

Авжеж. Якщо їх буде бодай на п’ятдесят більше.

— Нам потрібна допомога, — сказала Машинка.

— Я спробую, — пообіцяла я.

— Тільки поквапся.

Але перед тим, як покинути Машинку, я тричі оббігла довкола селища, залишивши біля неї п’ятнадцять мене.

Розділ 14

Розділ 14

Місто, В Якому Я Народилася, — тепер Місто, Зруйноване Вибухом.

Щоб упізнати руїни, я зажмурювала очі. Тут була стіна прохідного дворища, отут росло дерево, отам стояв будинок — на розі двох вулиць одразу, з башточкою та арками гострих вікон. Відкрити очі та побачити руїни.

— Отже, тепер сюди.

Тут був пам’ятник, хтось стояв, зіпершись на тростину. За ним здіймався будинок, його три поверхи були відведені під магазин.

Я розплющила очі й побачила оплавлену купу бронзи та порожнечу на п’ять кварталів уперед.

— Туди.

Туди, де колись була база Бойових Роботів.

Колись давно. Тепер навіть не руїни, а прірва після однієї з численних бомб.

Я розплющила очі та вгледіла базу. Споруджена для трьох тисяч років, вона витримала свій перший вибух, навіть не забруднившись гаром.

Але на базі було порожньо.