Але почати не могли ні я, ні він.

Починати належало лише тоді, коли в безживному темному небі за ним постане скеля, а на ній трон і Той, що Сидить на Троні.

Коли нас освітить Сяйво. Над нами буде хмарина, пронизана безліччю яскравих променів, та яскраве Сяйво в небі.

І коли Вітчим це побачив, він кивнув головою. То був знак. Барабани загриміли. А його потворні сурмачі засурмили, — і військо рушило вперед.

Чорне військо Зла.

Що їм бракує змести двадцять войовників? Трьох янголів та одну…

— Що.

Сурми похлинулися слиною, а барабанщики завмерли, так і не вдаривши в напнуту шкіру малюків.

— Аааааааа…

— Агггггггг…

— Ооооаааааггг… — прокотилося всіма Вітчимовими військами.

Одразу, коли нас стало на одного більше.

А потім поряд із нами ставали ті, хто відважився на Битву проти Зла.

Нікого не примусиш бути добрим. Нікого не навчиш доброти. Остання Велика Битва — лише після тисячі внутрішніх двобоїв.

Так само, як Зло.

А втім, навчитися бути злим іще можна. А от навчитися бути добрим…

Ніхто нікого не кликав.

Хіба скажеш: