— Сьогодні остання битва. Якщо матимеш вільну часинку…

— Отож, хай живе Світло, допоки живуть ті, котрі вирушили в путь і крокують ним до кінця.

Прямісінько до Світла. Щоб стати його частинкою. Навічно.

— Добро живлять праведники, — казав Вітчим. — Створити життя, аби потім зробити його собою. Вищий прояв досконалості: стати частиною Світла, яке сотворило тебе?

— Зло пожирає грішників. Перемелює їх та не залишає після них нічого. Навіть пилку в міжзоряній безодні, яка називається Ніщо.

Заслужити?

Ні.

Одержати як милість? Навряд.

Бути втаємниченим у великі знання?

І ще — не те.

Просто бути. Але бути таким, як ти хочеш. Відчувати в собі світло, а отже, й Світло всього того, що є довкола тебе.

Розділ 2

Розділ 2

Люди у світлих шеренгах. Жителі багатьох світів.

Відчуття невідворотності. Відчуття найважливішого дня в житті. Ось чому вони всі прийшли. Ось що вело їх сюди.

А було їх багато. Так багато, що Вітчимові навіть довелося підвищити голос, аби примусити барабани знову загриміти.

І в небо зринуло чорне гайвороння. Крицеві кігті, гострі кланцаки, зморшкуваті обличчя старців.

Вони мчали, благаючи смерті. Вони передрікали смерть, заслонивши собою все небо.

Мить — крила згорнуто і падіння вниз.