У великому лісі він стишив свій біг. Рана в нього на попереку щоразу відлунювала болем у правій задній нозі, коли він нею відштовхувався. Вже споночіло. Під лапами лиса потріскувало торішнє листя. Він зупинився попити зі струм-ка. У воді вихрилася нафта, але лис був спраглим і мусив користуватися тим, що було. Біля струмка сидів на пні яструб. Видзьобував живіт білки.
— Залишиш мені трохи? — гукнув лис. — Я міг би стати тобі другом.
— Лиси друзів не мають, — відказав яструб.
То було правдою, але лис цього ніколи б не визнав.
— Який брехун таке тобі сказав?
— Знаєш, з тебе тече кров, — сказав яструб.
Лис не зважав на звеселілий тон цього птаха.
Він подумав, що мудро буде перемінити тему.
— Що відбувається? Щось змінилося. Що трапилося в цьому світі?
— Отам далі з’явилося дерево. Зовсім нове дерево. Буцімто якесь Материнське Дерево. Воно з’явилося на світанку. Дуже красиве. Дуже високе. Я спробував злетіти на його верхівку, але, хоча крону я бачив, вона лишилася недоступною моїм крилам.
Яскраво-червоний вузол якихось нутрощів відірвався з тіла білки і яструб його заковтнув.
Яструб задер голову. За секунду запах досяг також ніздрів лиса: дим. Цей сезон був сухим. Якби та охоплена вогнем жінка перейшла дорогу, вистачило б кількох кроків у підлісок, щоби все тут зайнялося.
Лису треба було рухатись далі. Він важко дихав. Йому було страшно й боляче, але кебети він не розгубив.
— Твої очі стануть гарною поживою для якоїсь удачливої тварини, — сказав яструб і здійнявся вгору з повислою в кігтях білкою.
2
2
Нічого незвичайного не було в тому, що «Книжковий клуб першого четверга» почало відносити від тексту цього місяця, книжки Ієна Мак’юена
Дороті Гарпер, у свої сімдесят дев’ять старша провідниця цього гуртка, сказала, що вона не в змозі вибачити Брайоні її злочин.
— Ця мала капосниця зруйнувала їхні життя. Кого обходить, що вона про те шкодує?