І от тепер питання, яке поставила Бланш, припинило сміх. — Може, ми прокинемося метеликами, — сказала Ґейл. — Кокони, які я бачила в новинах, трохи нагадали мені ті кокони, які робить гусінь.
— Павуки теж обплітають мух. Мені здається, ті кокони більш схожі на це, ніж на будь-якого виду лялечок, — сказала Маргарет.
— Я ні на що не розраховую.
В якийсь момент останніх кількох хвилин повний бокал Бланш став порожнім бокалом.
— Я сподіваюся побачити янгола, — сказала Дороті.
Решта жінок подивились на неї. Не схоже було, що вона жартує. Її зморшкувате підборіддя і рот стислися в крихітний кулачок.
— Знаєте, я була досить непоганою, — додала вона. — Намагалася бути доброю. Доброю дружиною. Доброю матір’ю. Добрим другом. На пенсії займалася волонтерством. Ну от, скажімо, минулого понеділка я їздила машиною аж у Коглин на збори комітету, в якому беру участь.
— Ми знаємо, — сказала Маргарет і простягнула в повітрі руку до Дороті, яка була істинним втіленням доброї, вірної душі.
Те саме зробила Ґейл, а також і Бланш.
Вони пустили по колу слоїки, і кожна жінка проковтнула по дві пігулки. Виконавши цей обряд причастя, вони сиділи й дивилися одна на одну.
— Що нам тепер робити? — запитала Ґейл. — Просто чекати?
— Плакати, — сказала Маргарет і захихотіла, вдавано витираючи собі очі кулаками. — Плакати, плакати, плакати!
— Передайте коржики, — сказала Дороті, — я кидаю свою дієту.
— Я хочу повернутися до книжки, — сказала Бланш. — Я хочу поговорити про те, як змінилася Брайоні. От
Ґейл взяла з кавового столика пляшку піно. Вона розгорнула фольгу і встромила штопор.
Поки вона обходила всіх, наповнюючи їхні келихи, Бланш продовжила:
— Ви самі знаєте, як багато рецидивів — відступництва, я маю на увазі, — порушення правил дострокового звільнення, повернення до старих звичок тощо… але дехто з них дійсно змінюється. Дехто з них починає цілком нове життя. Як Брайоні. Хіба це не надихає?
— Так, — сказала Ґейл. Вона підняла свій келих. — За віднайдення нових життів.