Вона обернулась до Джареда:

— Вона на рік молодша за тебе, в неї біляве волосся, вона талановита баскетболістка і гарна, як картинка. Таким ти сам був би, якби був дівчиною. Тому що, розумієш, вона схожа на тебе, Джаре.

— Тату? — З насупленими бровами. — Про що вона каже?

Клінт здався. Вже пізно було щось із цим вдіяти.

— Чому б тобі нам про все не розповісти, Лайло? Почни від самого початку.

9

9

Лайла розповіла, розпочавши зі зборів Курикулум-комітету і того, що їй потім сказала Дороті Гарпер, як вона про це не вельми задумувалася, але все ж таки пошукала наступного дня в інтернеті. Пошук привів її до статті, в якій згадувалася Шеннон Паркс, про яку їй одного разу колись говорив Клінт, проілюстрованої чудовою фотографією Шейли Норкросс.

— Вона б могла бути тобі майже близнючкою.

Джаред повільно обернувся до батька.

Вони втрьох тепер сиділи за кухонним столом.

Клінт похитав головою, але не в змозі перестати загадуватися, що написано на його обличчі. Бо він почувався винним. Неначе дійсно існувало щось таке, за що він мусив відчувати провину. Доволі цікавий феномен. Того вечора 2002 року він прошепотів у вухо Шеннон такі слова: «Знаєш, я завжди до твоїх послуг, якщо в тебе буде така потреба». А коли вона відгукнулась: «А якщо ти мені потрібен цієї ночі?», Клінт сказав, що це єдине, чого він не може зробити. Якби він тоді переспав із нею, тоді було б за що відчувати провину, але він їй відмовив, а отже, все гаразд. Хіба не так?

Можливо, але чому він ніколи не розповідав Лайлі про ту зустріч? Він забув, та й не був зобов’язаний виправдовуватися за те, що було п’ятнадцять років тому. Так само вона могла б вимагати, щоб Клінт пояснив, чому він нокаутував Джейсона на подвір’ї Бертелів за таку дрібницю, як притрушений шоколадом молочний коктейль.

— Ото й усе? — запитав Клінт. — Скажи мені, що це ще не все, Лайло.

— Так, це ще не все, — сказала вона. — Чи ти хочеш сказати мені, що не знав Шеннон Паркс?

— Ти ж сама знаєш, що знав, — сказав Клінт. — Я певен, що згадував її ім’я.

— Побіжно, — сказала Лайла. — Але ж це було чимсь трохи більшим за побіжне знайомство, чи не так?

— Так. Було. Ми обоє були в путах опікунської системи. Якийсь час ми підтримували одне одного на плаву. Інакше хтось із нас, або й обоє, потонули. Це Шеннон змусила мене припинити битися. Сказала, якщо я не припиню, я напевне вб’ю когось.

Він узяв через стіл руки Лайли в свої: