Найперше Питання: яким чином завелася вся ця Аврора. І чому, якщо там є хоч якесь «чому». Питання: можуть чи ні повернутися жінки до цього світу, як це змогла та Спляча красуня. Не кажучи вже про Питання щодо тієї жінки, яка вбила тутешніх наркодилерів, чиє ім’я, судячи з балачок, які вона чула в «Рипливому колесі» і в місті, чи то Єва, чи Івелін, чи Ефілін Блек, яка нібито може засинати і знову прокидатися, що робить її інакшою за будь-яку іншу жінку будь-де, хіба що десь існує ще така, скажімо, на архіпелазі Вогняна Земля або у високогір’ї Гімалаїв. Тутешня жінка може бути лише поголоскою, але Мікейла схилялася до думки, що в розмовах про неї є певна частка правди. Коли такі поголоски надходять тобі з різних боків, розумно звернути на них увагу.

«Якби я не жила одною ногою в реальності, а іншою в Країні Куняння, — думала Мікейла, вирушаючи стежкою поза розваленою метоварнею, — я би мерщій попхалася в жіночу в’язницю і щось там таки з’ясувала».

Чергове Питання: хто керує тим закладом зараз, коли її мати спить? Гікс? Мати казала, що в нього мозок гербіла, а хребет медузи. Якщо не зраджує пам’ять, старшим офіцером в штаті в’язниці була Ваннеса Лемплі. Якщо Лемплі там більше нема, або якщо вона залягла в сон, тоді залишається…

Це просто у неї в голові так дзижчить? Цілковитої певності мати не могла, але їй не вірилося. Вона подумала, що це високовольтна лінія, яка проходить неподалік. Звичайна справа. Проте її очі подавали картину, на яку важче було не зважати, як на банальну. Схожі на відбитки долонь, сяйливі плями на стовбурах деяких дерев за кілька футів від зруйнованого вибухом сараю. Сяйливі плями, схожі на слід ніг, на моху й на ґрунті підліска, ніби запрошують: «Сюди, ласкава пані». І скупчення нетлів на багатьох гілках, які засіли там і неначе стежать згори за нею.

— Киш! — крикнула вона на один з таких роїв.

Нетлі затріпотіли крильцями, але не злетіли. Мікейла ляснула себе по одній щоці, потім по іншій. Нетлі залишилися там, де були.

Ніби ненароком, Мікейла обернулась і подивилася вниз на схил, де стояв сарай, а ще далі поза ним трейлер. Вона очікувала побачити себе, як вона лежить на землі, окутана павутинням — незаперечне свідчення того, що вона відокремилася від свого тіла і стала духом. Там не було нічого, крім тих руїн і ледь чутних вигуків Ґарта Флікінджера, який рвав собі пупа в пошуках скарбу.

Вона знову подивилася на стежку — це таки стежка, про що повідомляли сяйливі сліди ніг — і побачила, що ярдів за тридцять чи сорок попереду там сидить лис. Делікатно укривши лапи своїм пухнастим хвостом. Коли Мікейла зробила три обережних кроки в його бік, лис потюпав угору стежкою, тільки раз зупинившись, щоб оглянутися. Здалося, ніби він дружньо щириться: