Якщо по правді, Ловелл цього не знав, але вважав, що вони мають спробувати. Удача любить хоробрих — він бачив це в якомусь фільмі чи, може, в серіалі. І хіба будуть у них кращі шанси? Зараз півсвіту практично спить, а решта бігає, як курка з відрубаною головою.

– Їдьмо, Мею. Годинник цокотить. Не відкладай на потім, що можеш зробити зараз. Крім того, скоро темрява — найкращий час для справ.

— Куди ми найперше? — спитав Мейнард.

Ловелл не задумувався:

— Побачитися з Фріцом.

Фріц Мешаум порався з двигунами і чистив авто для Ловелла Ґрайнера, а також двигав трохи товару. Навзаєм Ловелл познайомив цього фашиста з кількома торгівцями зброєю. Крім того, що Фріц був божественним механіком і чудовим чистильником, він мав бзик щодо федерального уряду, тож завжди прагнув посилити особистий арсенал важкої зброї. Коли настане той неминучий день і ФБР вирішить вхопити всіх хитросраких надомних механіків та відправити їх у Гуантанамо, Фріц захищатиметься, і то на смерть, якщо потрібно буде. Кожного разу, як Ловелл його бачив, Фріц показував йому те чи інше смертоносне знаряддя і хвалився, як добре воно може когось роздовбати. (Найкумедніша деталь: широко ходили чутки, що Фріца якось ледь не до смерті був побив один гицель. Крутий бос він, цей мізерний Фріц.) Останній раз, як Ловелл з ним бачився, цей бородатий гном радісно продемонстрував йому свою останню іграшку: збіса справжню базуку. Російського виробництва.

Ловеллу треба потрапити в жіночу тюрму, щоб убити стукачку. Це такого сорту місія, де базука дійсно може стати в пригоді.

3

3

Джаред з Ґердою Голден не знали добре одне одного — Ґерда перший рік училася в середній школі, а Джаред вчився у старшій — але він знав її за тими вечерями, коли їхні дві родини збирались разом. Інколи вони грали у відеоігри в підвалі і Джаред завжди давав їй виграти пару разів. Багато поганого трапилося відтоді, як почалася ця Аврора, але це вперше Джаред побачив, як застрелили людину.

— Вона ж померла, правда, тату?

Вони з Клінтом стояли в туалеті адміністративного крила. Трохи Ґердиної крові плеснуло Джареду на обличчя і сорочку.

— Від падіння, після того, як її підстрелили?

— Я не знаю, — сказав Клінт. Він спирався на кахельну стіну.

Його син, промокаючи воду з обличчя паперовим рушником, знайшов у дзеркалі над умивальником батькові очі.

— Ймовірно, — сказав Клінт. — З огляду на твою розповідь, як там усе трапилося, вона майже напевне померла.

– І той дядько теж? Той лікар? Флікінджер?

— Так. Він теж, імовірно.

— Усе через цю жінку? Цю особу, Євку?