— Ти хочеш замість його поставити там свій? — перепитав його Тіґ.

— К чорту, ні, — сказав Ренд. — Ти що, здурів?

Єдиним транспортом, який вони не зачепили, був автодім Баррі Голдена. Його поставили на інвалідній парковці біля бетонної доріжки до дверей Приймальні.

6

6

Мінус Верн Ренґл, Роджер Елвей і жінки-офіцери департаменту, кожна з яких під час Френкової операції з каталогізації була підтверджена як спляча, зі штату шерифа Лайли Норкросс залишилося семеро поліціянтів: Террі Кумс, Піт Ордвей, Елмор Перл, Ден «Тримач» Трітер, Руп Вітсток Вілл Вітсток та Рід Берровз. На думку Террі, це була сильна група. Всі вони були ветеранами, в поліції щонайменше рік, а Перл з Тримачем служили в Афганістані. Разом із трьома поліціянтамипенсіонерами — Джеком Албертсоном, Міком Наполітано та Нейтом Мак-Ґі — всього було десять.

Із Доном Пітерзом, Еріком Блассом та Френком Ґірі складалася щаслива тринадцятка.

Френк швидко покликав до зброї півдюжини волонтерів, включно із Джей Ті Вітстоком, батьком поліціянтів, які поділяли з ним це прізвище, і головним тренером групи захисту футбольної збірної Дулінгської старшої школи; сюди ж долучилися Падж Мароне, бармен у «Рипливому колесі», що приніс із собою рушницю «Ремінгтон», яку тримав під шинквасом; Дрю Т. Баррі з Дрю Т. Баррі. Компанія «Запорука», доскіпливий страховий агент і призовий мисливець на оленів; Карсон «Ґрунтовний Краянин» Стразерс, шваґер Паджа, який бився з рекордними 10–1 у «Золотих рукавичках», перш ніж лікар йому сказав, що слід покинути цю справу, поки в нього бодай щось лишилося від мозку; і два члени міської ради: Берт Міллер та Стів Пікеринг, що, як і Дрю Т. Баррі, знали, як вилізти на оленячу вежу. Таким чином, їх стало дев’ятнадцять і, тільки-но їм повідомили, що у в’язниці є жінка, яка може мати інформацію стосовно цієї сонної хвороби і навіть знати спосіб зцілення, всім до одного не терпілося прислужитися.

7

7

Террі був задоволений, але хотів рівно двадцять. Вигляд побілілого обличчя й розірваного горла Верна Ренґла — те, чого він ніколи не зможе забути. Він відчував це так, які відчував Ґірі, мовчазною тінню, що всюди слідує за ним, судячи кожний крок, який він робить.

Та й нехай. Єдиний вихід — навпростець: навпростець через Норкросса до Єви Блек, а через ту Блек до кінця цього кошмару. Террі не знав, що станеться, коли вони до неї дістануться, але знав, що це вже мусить бути кінець. Щойно настане кінець, тоді він зможе спробувати затуманити згадку про безкровне обличчя Верні Ренґла. Не кажучи вже про обличчя його дружини і дочки, яких, по суті, вже не існувало. Іншими словами, задавити свій мозок серйозним запоєм. Він розумів, що Френк заохочує його до випивки, ну то й що? Ну то й що, бля?