Перший бульдозер завершив своє націлювання, і четверо чоловіків залізли на нього ззаду, плече до плеча.

Джек Албертсон у кабіні перебував у безпеці за сталевим відвалом, піднятим у верхню позицію, блокуючи таким чином вікно. Джек дав машині повний газ і попрямував до воріт.

Френк передав по вокі-токі, хоча не всі в його штурмовому загоні мали такі рації; все робилося поспіхом:

— Усім бути готовими. Зараз це станеться.

«І, будь ласка, — подумав він, — якомога менше кровопролиття». Він уже втратив двох людей, а ще навіть не почалася атака.

4

4

— Що ви думаєте? — запитав Клінт у Віллі.

По інший бік подвійної огорожі перший бульдозер — відвал стирчить високо — дерся вперед. На півсекунди там промайнув якийсь рух із флангу за корму машини.

Віллі не відповів. Старий самогонник зараз знову опинився на тому безіменному квадратному метрі Південно-Східної Азії 1968 року. Все там було застиглим, болотяна вода доходила йому аж до борлака, небо затуляв шар диму, і він, затиснутий посеред цього сендвіча; все було таким застиглим, але якась птаха, червона з блакитним і жовтим, і така масивна, завбільшки, як орел, плавала поряд з ним, мертва, очі затуманені. Та істота була такою мальовничою і такою незбагненною у тому химерному світлі. Її прекрасне пір’я продерлось об плече Віллі, і слабенька течія відтягнула її геть, і вона зникла позаду, в диму.

(Якось він розповів про це своїй сестрі. Ніколи до того не бачив такої птахи. Ні разу за весь час, що я там пробув. І після того ніколи, звичайно. Інколи я думаю: а що, як то була остання цього виду? Альцгаймер забрав на той час у його сестри більшу частку того, що робило її нею, але маленька крихта ще лишалася, і вона сказала: «А може, то була просто… туга, Віллі», і Віллі їй сказав: «Я так тебе люблю, знаєш». Сестра зашарілася.)

Відвал ’дозера вдарив посеред паркану з торохтливим брязком. Сітка натягнулася всередину, а потім вся секція цілком вирвалася з землі й відстрибнула назад через Роздільну смугу на другу стіну огорожі. Привиддя сльозогінного газу розсіювалося перед бульдозером, коли він, обплутаний уривками першого паркану, попер вперед, таранячи другий. Другий паркан прогнувся і завалився, бульдозер перевальцем переїхав його рештки. Машина вирушила через парковку, застряглі шматки огорожі вищали під її носом.

Услід за першим через пролам пішли другий і третій бульдозери.

Чийсь коричневий черевик, видний з-поза лівого заднього кута першого бульдозера, з’явився в прицілі Віллі. Він вистрелив. Чоловік закричав і випав з-за бульдозера, швидко вертячи однією рукою, з якої вилетіла рушниця. Це був якийсь дрібний клишоногий парубок у протигазі й бронежилеті. (Віллі не впізнав би в ньому Паджа Мароне, власника салуну під назвою «Рипливе колесо», навіть якби обличчя Паджа було видно. Віллі не пив у барах, і то вже чимало років.) Звісно, торс цього чоловіка був прикритий, а от руки й ноги — ні, і це було просто чудово, бо Віллі не хотів нікого вбивати, якщо міг без цього обійтися. Він стрелив знову, не зовсім туди, де хотів, але досить близько, і куля 223-го калібру, послана штурмовою гвинтівкою М4, яка до минулого дня була власністю Департаменту шерифа округу Дулінг, відірвала Паджу Мароне великий палець.